Сергій Кравчук: Побудувати біометановий завод не важче і не довше, ніж елеватор

СЕО агрокомпані «Галс Агро» Сергій Кравчук
Джерело фото: Elevatorist.com

Обставини існування українського ринку зерна останнім часом змушують аграріїв замислитися про інші підходи до агровиробництва.

Окрім всім відомих пластівців, борошна, крохмалю та лізину з агропродукції та її відходів можна виробляти ще і зелену електроенергію та біометан.

Таким чином аграрний сектор України може вливатися в енергетичний сектор. Це дасть країні енергонезалежність АПК, виробництво додаткового газу та електроенергії, розподілену генерацію, невразливість від зовнішніх загроз. Зменшить завантаженість авто- та залізничних логістичних шляхів. Задіє газотранспортну мережу додатковим транзитом, замість російського газу.

Саме з цих міркувань агрокомпанія «Галс Агро» нещодавно під'єднала до ГТМ перший в Україні біометановий завод. Скільки коштує будівництво такого заводу, який у нього термін окупності, якими мають бути пірші кроки на шляху реалізації проєкту — Elevatorist.com розповів СЕО компанії Сергій Кравчук.

Ідея проекту з виробництва біометану

Ваша компанія перша в Україні реалізувала проект виробництва та подання біометану до розподільчих мереж. А коли починали працювати в цьому напрямку, чи були у Вас сумніви в успішності проєкту?

Сергій Кравчук: Якщо ми цей проект почали, то сумнівів в його успішності на той час у нас не було. Біоенергетикою ми займаємося вже досить давно.

Як дійшли висновку, що біогаз, біометан варті уваги та інвестицій у їхнє виробництво?

Сергій Кравчук: Тренди. Весь світ вже давно впроваджує зелені проекти — зелена електроенергія, біоетанол, біодизель, біометан. Це все послідовні ланцюжки, які зменшують залежність від викопної складової. Не дають додаткових викидів в атмосферу. Сильно піднімають рівень інновацій, розробок, виробництва, валовий національний продукт. В світі збільшуються вимоги до декарбонізації товарів, до енергонезалежності.

Тобто, Ви спиралися на європейський досвід?

Сергій Кравчук: Ми ж плануємо бути з Європою? Вони на цьому шляху на 10-15 років попереду нас. Це по біоенергетиці. А по біометану — тренд новий, та наше відставання не таке велике. Важливо зараз вже не відстати. А то потім не наздоженемо.

Європа найближчим часом планує отримати перший мільярд кубометрів біометану. А затверджений план у них на 35 мільярдів. Затверджений — це значить що вони його вже виконують: мають чіткі рамки, правила, строки. Всі відповідні відомства вже працюють чітко по проекту.

А український потенціал не менший, не мені читачам розповідати. І у нас є шанс не тільки ввійти у європейський проект, але і закрити власний газовий дефіцит. Це як раз той випадок «блакитного океану», який з’являється раз на кілька десятків років та який не можна втрачати.

Скільки часу пройшло від появи ідеї до початку впровадження такого досвіду у роботі Вашої компанії?

Сергій Кравчук: Ми спостерігаємо за ринком біогазу у Європі. Десь з 2020 року, ще до прийняття Європейської Хартії по біометану, стало зрозуміло, що ЄС буде різко збільшувати його виробництво, і в цьому процесі зворотного шляху немає. Перед цим була електроенергія, біодизель, біоетанол. Еволюційний шлях розвитку.

На той час наша компанія вже мала біогазові заводи, вони виробляли електроенергію. Ми почали їх частково переобладнувати на виробництво біометану. Тому що цим напрямком пішла Європа, тому що у нас зелений тариф на електроенергію лише до 2030 року, після треба думати, як працювати далі. Якщо ти почнеш думати про це в 30-му році, то весь світ буде вже далеко-далеко попереду. Тож треба раніше до цих речей готуватися.

Ви прорахували все далеко наперед?

Сергій Кравчук: Якщо по європейським міркам, то далеко не наперед. По українським — тоді ніхто ще не думав про біометан, коли ми вже підписали перші контракти на поставку обладнання. Це було ще задовго до війни.

Бойові дії вплинули на строки реалізації проєкту?

Сергій Кравчук: Скажімо так — були деякі затримки, пов'язані з війною. Це затримки як від постачальників, так і затримки у нас, бо ми були близько до зони бойових дій. Але більше всього було затримок все таки адміністративного плану. В Україні дуже важко запускати щось нове, коли в базових міністерствах, у влади, немає програми розвитку.

А зараз є?

Сергій Кравчук: Багато зроблено. І ще є багато перешкод. Адміністративних, бюрократичних, якоюсь мірою навіть і корупційних, як завжди — великий клубок звичайних українських проблем. В нас не держава зацікавлена у компаніях, які можуть щось зробити, а навпаки, компанії на якомусь своєму ентузіазмі намагаються витягти справу. На жаль сьогодні швидше побудувати завод, ніж пройти адміністративні перешкоди та запустити його.

Читати на тему — Біометан та біоетанол: держава сприятиме розвитку біопереробки

Якими були перші кроки реалізації проєкту?

Сергій Кравчук: Перший крок — це вивчити місцеві мережі щодо можливості подачі туди газу. Вони в нас ще не переобладнанні під подачу біометану будь-де у будь-якому місті. Там ще багато роботи на багато років вперед.

Ми вивчили мережі, побачили, яку кількість газу ми можемо до них дати сьогодні. Оцінили перспективи, скільки можемо дати у майбутньому. Отримали технічні умови місцевого облгазу — до речі, це одна з небагатьох структур, яка нам дійсно допомогла у проекті.

Коли питання з подачею газу у систему вирішено — подальші кроки зрозумілі: будуємо. Буде ще багато перешкод, підключення до електромереж, будівельні норми та дозволи. Елеваторістам це все знайомо. Будуть питання до подачі газу в систему, але звертайтеся до нас, проконсультуємо, сподіваюся, що нашим послідовникам буде легше.

Скільки часу пішло на монтаж та запуск у роботу?

Сергій Кравчук: Якщо в тебе вже є біогазовий працюючий завод, то доповнити його очисткою до біометану швидше. Просто встановлюється модуль та провадиться підключення. Проектні та будівельні роботи, процедура підключення, запуск. Обладнання нам привезли в січні, а в лютому воно вже стояло підключене.

Від самого початку проекту Ви думали про масштабування?

Сергій Кравчук: Це найперше питання у розвитку програми в цілому. У нас сьогодні 6 біогазових заводів, ми — найбільша компанія по їхній кількості. Ми не самі потужні по виробництву електроенергії, є компанії з більшими потужностями. А по кількості заводів ми перші. І працюємо над тим, що всі заводи були оснащені біометановим модулем.

Ми в своєму розвитку ідемо по європейській системі, де будуються невеличкі біогазові заводи у кожному районному центрі або більш-менш великому селі. В зоні, де ми працюємо, можемо ще будувати заводи.

Зелений напрямок та сертифікація ISCC

Майбутнє енергетики України, на Вашу думку, виглядає як сукупність маленьких виробництв?

Сергій Кравчук: Так, якщо Україна прийме європейський шлях та їх програму. Специфіка біометану — радіус збору сировини у районі 30 км навколо. І таких виробництв, як у Європі, багато.

Будь яке аграрне господарство є споживачем енергії — нафтопродуктів, газу на сушарки, електрики, і так далі. Але і кожне агарне господарство може виробляти цю енергію. З відходів, залишків агропродукції, проміжних культур. Вони можуть робити біоетанол, біодизель, електроенергію, газ. «Галс Агро», наприклад, енергетично профіцитна компанія, виробляє більше, ніж споживає.

Якщо за нашим прикладом аграрний сектор України також буде енергетично профіцитним, він буде давати країні більше сукупної енергії, ніж споживати.

І вона буде дешевша чи дорожча?

Сергій Кравчук: Вона буде дорожча. Але ж зрозумійте — дешеві речі не спонукають до розвитку. Якщо ти сидиш на голці дешевого газу, це не сприяє тому, щоб бути дійсно конкурентним у виробничих галузях. Низькі тарифи на електроенергію не спонукають до її економії. Так, собівартість будь-якого виробництва зросте, але це підвищить валовий національний продукт. Це покращить екологію. І це буде стимулом для технологічного розвитку в цілому.

Подивіться на біогазову промисловість в Європі — скільки там задіяно людей, скільки заводів випускають обладнання, скільки проєктних інститутів працює, скільки будують нових мереж та переобладнують старих. Будь-які залишки та відходи переробляються.

Будь які нові технології — дорогі. І ці технології не дають викидів вуглекислого газу в атмосферу, які були б при спалюванні видобувної енергії.

Тобто новий вуглець в атмосферу не поступає, компанія стає чистішою за кількістю викидів вуглецю при виробництві. І тоді може продавати свої надлишкові ліміти по СО2 тим компаніям, в котрих ці викиди великі — металургійним заводам, транспортним компаніям, які використовують видобувне паливо. В Європі ліміти по викидам СО2 вже працюють. Якщо ти хочеш в ці ліміти попадати та не платити штрафів, тоді тобі треба лімітів докупити. Так воно і працює.

В нас по деяким видам продуктів це також давно працює. Ми вже багато років не можемо експортувати свій біоетанол у Європу, якщо в нас немає цих сертифікатів на зменшення викидів. Сертифікат ISCC потрібен на біоетанол, біометан. Є ще кілька стандартів сертифікації, але в основному — ISCC.

Читати на тему: Сертифікація ISCC — що це таке та навіщо вона потрібна

Це все називається декарбонізація і вона активно впроваджується. І завтра компанія, яка захоче щось продавати у Європу (не обов'язково продукти харчування, будь-що), має підтвердити, що ця продукція «зелена», видобувне паливо для виробництва цієї продукції не використовувалося. А якщо десь використали — будьте люб'язні докупити зменшення викидів.

Виходить, це щось на кшталт додаткових податків?

Сергій Кравчук: Ні. Це еволюційний розвиток через технології. Це не податки додаткові. Податки — це те, що платиться з прибутку. Рентні платежі — це те, що платиться з видобувних копалин. А умови твого існування в інших екологічних рамках — це просто умови існування, тобі в них треба працювати.

Ви в перспективі бачите цей ринок в Україні як провідний?

Сергій Кравчук: Ми сподіваємося, що Україна не захоче жити на задвірках історії, залишитися відсталою аграрною країною, продукцію якої ніхто не буде купувати, бо вона не відповідає світовим стандартам. Україна прийняла світові правила гри. І по цим правилам буде рухатися, тому що в дійсності це правила розвитку.

Виробництво біометану як спосіб уникнути зернових блокад

Чому Ви вирішили максимально диверсифікувати діяльність компанії «Галс Агро»?

Сергій Кравчук: Нам цікаво займатися інноваційними речами.

«Галс Агро», окрім птахівництва, садівництва, виробництва цукру та біогазу, вирощує і зерно. Як Ви оцінюєте ситуацію з блокуванням експорту зерна деякими європейськими країнами? І як бути, якщо РФ заблокує таки коридор остаточно, будь-яким способом?

Сергій Кравчук: Морський коридор потрібен і самій РФ, вона має тоді можливість вивозити своє зерно з чорноморських портів. І вони планують 120 млн тонн зернових у цьому році, якщо знову не брешуть. Їм треба його продавати, їм теж потрібен коридор. Якщо Росія закриє наш коридор, її лишать права вивозу з Чорного моря, тому в нас є надії, що коридор залишиться.

Також в нас є надії, що будуть працювати європейські коридори. Ну послухайте, ми що, так сильно засипали Польщу зерном? Польща є таким шаленим споживачем зерна? Ні, це виключно політичне питання.

В них є свої фермери, і вони як раз жили в тому режимі, про який я говорю — в них в середині Європи їхня власна продукція була досить дорогою. Наша кукурудза коштує 150 євро, в них — за 250, різниця шалена. Але це їхній ринок, вони його для себе створили, в них набагато вища вартість оренди землі, в них дорожчі засоби захисту, набагато більші зарплати. І, звичайно, в них самих зерно дорожче. Споживачі європейські його також купують дорожче. Вони живуть на сходинку вище за нас.

В нас дешевше зерно, дешевші продукти. Звичайно, коли це дешеве зерно посипалося до Європи, воно вигідне для споживачів — тим, хто вирощує курей, робить хліб. Звичайно, в польських фермерів стали менше купувати, вони розраховували продавати дорого, але не вийшло.

То правота тут позиційна, права кожна із сторін. Але права по-своєму. Треба домовлятися про взаємовигідні якісь умови. Поляки йдуть назустріч, відкрили транзитний коридор. Просто за цим транзитним коридором з'являться інші країни, зі своїми фермерами, які через деякий час також скажуть, що в них падає економіка через те, що їх засипають дешевим зерном.

Ринки за час війни в нас перекосилися. Не так багато зерна іде у саму Європу, якщо подивитися на співвідношення відправок Зерновим коридором і європейськими шляхами. Транзиту європейського більше, ніж прямих постачань. Це питання дуже важливе. Всі розуміють, що і треба допомагати, і треба домовлятися, все повинно працювати. І наш міністр сказав — так, вибори, так, політика, але треба шукати взаємовигідні шляхи.

А якщо повернутися до переробки зерна з цієї точки зору?

Сергій Кравчук: Це дійсно є для України шансом зменшити кількість зерна, яке ми не можемо вивезти, але можемо перевести його в ті позиції, які ми закупаємо, і продати дорожче. Біометан — один з варіантів.

Зараз, я думаю, ми газ не закуповуємо — у нас впали економіка, споживання. Ми знаємо, що в Україні є 20 млрд кубометрів власного видобутку газу, я думаю, що потреби в російському газі в нас немає, тим більше що частину російського газу ми і так отримуємо як плату за транзит. Враховуючи стан економіки, вважаю, що дефіциту газу в країні найближчим часом не буде.

І нам біометан можна буде виробляти для експорту?

Сергій Кравчук: Вся ця історія і є про експорт. У нас існує вибір, зібрати з гектара 9 тонн кукурудзи і не змогти її вивезти за межі країни, або на цьому ж гектарі виростити біоенергетичні культури, зробити з них 5 тисяч кубометрів газу і експортувати газ замість сировини, не використовуючи залізницю та автотранспорт, не даючи європейцям того, що вони не хочуть бачити — дешеву кукурудзу. А от газ їм потрібен, бо в них його дефіцит.

Тому біометан — виключно проєкт на експорт. І я думаю що ті, хто гальмують програму біометану, нехай задумаються про шкоду, яку вони наносять державі.

А тепер подивимося з економічного боку на питання. Якщо ми з того самого умовного гектару землі, отримавши 9 тонн кукурудзи, вивозимо і продаємо її по $140-150, ми отримаємо $1300 з гектару валютної виручки. А якщо ми робимо 5 тисяч кубометрів біометану і продаємо його по $1000, то ми вже отримуємо $5 тис. з гектару землі, тобто в 3,5 рази більше. Або переробляємо солому на біометан та отримуємо додатково ще 1000 євро валютної виручки до нашого зерна.

Інвестиції та окупність виробництва біометану

Наскільки інвесторам цікава історія з біометаном?

Сергій Кравчук: Це новий етап розвитку, наступний виток історії. Якщо оцінити всі можливі бізнес-проекти в агро, які можна було б успішно реалізувати, то на сьогоднішній день, на нашу думку, це найпривабливіший варіант.

Ми вивчали дуже багато методів та видів переробки зернових. Ми виробляємо біоетанол, побудували індичий бізнес, свинокомплекс, в нас багато власного зерна іде на виробництво кормів. Виробництво індички ми не можемо збільшувати, тому що ринок не споживає більшу кількість дорогого м’яса, бо країна бідна, а індичка дорожча за курку. Буде багатша країна — будуть більше їсти індички, будемо тоді більше вирощувати, ми тут вперлись зараз головою в стелю. По інших видах переробки зерна — ми не знайшли перспективних варіантів. Крупа, крохмаль, амінокислоти — ринки досить сталі та зайняті.

Але біометан на сьогоднішній день має, скажімо так, бездонну перспективу, навіть в рамках можливостей України. Бездонну. Повторю, європейська програма по виробництву біометану — 35 млрд кубометрів, це фантастична кількість. І є українська потенційна потреба у імпортному газі (потенційно, ми порахуємо, яка у нас після війни буде потреба), до війни це було 10 млрд кубометрів. Це, як пишуть в книжках, справжній блакитний океан. Той блакитний океан, в якому ще можна плавати ще довго.

Ми нічого тут не придумуємо нового, тому що є 10 тисяч біогазових тільки німецьких заводів, які сьогодні переходять на біометан. І цього буде недостатньо, щоб закрити заявлені європейські 35 млрд кубів потреби, яка прописана в Хартії.

Місця вистачить всім?

Сергій Кравчук: Абсолютно. Місця точно вистачить всім. І без іноземних інвестицій це не запрацює, тому що не в кожного господарства є кошти на будівництво таких заводів. І якщо ми не будемо враховувати військовий стан, то інвестори стоять у черзі. В нас багато запитів, пропозицій, не тільки європейських, а й американських, азіатських інвесторів, що бажають виробляти біометан. Деякі хочуть будувати навіть у війну. Це ті інвестиційні фонди, з історіями більше 100 років, які розуміють, що найкращі інвестиції робляться під час війни. Я не маю на увазі якісь погані речі, але той, хто не боїться робити інвестиції у важкі часи, в результаті виграє.

Ви могли б дати якісь рекомендації аграріям, яких зацікавило виробництво біометану? З якою ресурсною базою найкраще починати та що слід врахувати в першу чергу?

Сергій Кравчук: На нашу думку, оптимальний завод — це еквівалент 3 МВт електричної потужності, на який потрібно збирати 60 тис. тонн органічної сировини з вмістом у 35% сухої органіки: повинно бути не менше 20 тис. тонн сухої органічної речовини для роботи заводу. Цей завод з біометановим модулем буде коштувати 8 млн євро.

Побудувати його можна, при правильній організації та адмініструванні, з кінця морозів і до початку морозів. І ввести в експлуатацію. Великі заводи будують по 2-3 роки, цей можна побудувати за період між холодами.

Такий завод буде виробляти до 6 млн кубометрів біометану в рік. Давайте умовно рахувати, що продавати газ можна по 1000 євро: при ціні газу 500 євро, і 500 євро — премія. Твоя виручка з цього заводу буде 6 млн євро. Ти вклав 8 млн євро, а отримав 6 млн виручки у перший рік роботи.

Щоб забезпечити виручку на 6 млн євро потрібно 20 тис. тонн умовної органіки. Яка в тебе є органіка, і в скільки ти її можеш оцінити? Якщо це якісь зерновідходи, то вони коштують умовно від 1,5 тис. грн. Всього витрат на сировину 30, ну нехай 60 млн грн. А дохід у тебе буде 6 млн євро.

Самі виробничі витрати на роботу заводу невеликі, 10-15% від виручки.

Найменш прибутковий варіант розрахунку — на силосі, він найдорожчий, премії найменші. Силос коштує 30 євро, тобі треба 60 тис. тонн силосу на 1,8 млн євро в рік для того, щоб отримати виручку вже до 6 млн євро. Валовий прибуток виходить нехай, 3 млн євро. Проект окупиться за 2-4 роки.

Для будівництва заводу необхідне щось особливе, допуски та інше?

Сергій Кравчук: На цьому будівництві немає хімії, на яку потрібно спецдозвіл, там немає викидів аміаку чи хлору, немає забруднень води чи атмосфери. Як для нас вже сьогодні, то простіше побудувати біогаз, чим елеватор.

Під'єднання біогазового заводу до ГТМ — тут є якісь обмеження?

Сергій Кравчук: На сьогодні можливість під'єднання до газотранспортних мереж є самим лімітуючим фактором. До найближчого облгазу потрібно надати можливі точки підключення до системи, а облгаз проведе дослідження і повідомить, скільки біометану завод може дати в мережу.

Вдале розташування заводу поруч з гілками мереж з можливістю подавати в систему достатню кількість газу — це як нафтове родовище. Якщо хтось знаходить таку точку, де можна подати багато газу в мережу, інвестор сам до такого аграрія прийде.

Загалом наші рекомендації щодо будівництва біогазового заводу такі — зрозуміти, чи є в тебе достатня сировина та виявити можливості подачі газу до системи. Якщо все є — потрібно будувати біометанову станцію.

Читати на тему: Вигідне сусідство: Чим можуть бути корисні одне одному елеватор та біометановий завод

Щоб виробництво біометану в Україні стало масовим явищем, чи потрібно міняти роботу газових мереж?

Сергій Кравчук: Газотранспортні організації повинні не тільки використовувати мережі, а і розвивати їх. Світ летить уперед, і якщо хтось не розвивається кожен рік на якихось пару відсотків, то він з кожним роком відстає від цього світу. А куди сьогодні може розвиватися ГТМ? В бік створення смарт-системи реверсних потоків, щоб ми могли збирати газ з усіх точок України до газосховищ, або віддавати до Європи, або перерозподілювати. Це є смарт-система транспортування, яку неможливо знищити. Уявить собі мережу, на якій дуже багато точок, які генерують газ.

Так і будується європейська газова система. Ми туди хочемо чи не хочемо? Ми туди прийдемо як відстала країна, зі зруйнованою інфраструктурою, чи будемо відбудовуватися та робити цивілізовані речі? І ганьба тим, хто цього не зрозуміє, не робить, займається популізмом або пересиджує на своїх посадах до пенсії.

З нашим потенціалом ми будемо кращі. Це давно вже доведено. Всі ті речі, за які ми по справжньому бралися в Україні — ефективніші за європейські. Вирощування курки в Україні — краще в світі. Елеваторне господарство, як ми вміємо працювати з зерном — Європа дуже сильно відстає від нас. Наші логістичні можливості: ми возимо зерно біг-бегами, контейнерами, суднами по якимось вузьким придунайським річкам. Виробництво соняшникової олії — найкраще в світі, не тільки по кількості, а по ефективності роботи олійних комбінатів. Поштові компанії, цифровізація країни, маркетплейси, будівельний бізнес, ресторанний бізнес — всі ті речі, за які ми беремося по-серйозному, ми робимо набагато краще будь кого у світі.

Сергію, дякуємо Вам за цікаву бесіду!

Майя Муха, Elevatorist.com