АгроЕкспедиції 
Біржа елеваторів 
Різдвяні історії про те, як елеватористи роблять світ добрішим і кращим
Джерело фото: Pixabay.com
Завтрашній день, напевно, є одним із найдобріших і найсвітліших днів на рік — багато хто намагається провести його з сім'єю, займаючись якимись милими та приємними справами. Але лише один день для добра та любові, погодьтеся, це дуже мало. Інші дні року теж чудово підходять для хороших справ. І сьогодні ми розповімо вам чотири історії про те, як елеватористи, і не тільки вони, своїми вчинками змінюють наш світ на краще.
Історія перша. Вусато-пухната та екологічна
З появою інтернету котики стали справжньою тотемною твариною мережі. Кожному з нас хоча б раз, та довелося посміятися з витівок цих пухнастих і не дуже пухнастих хуліганів. Помилуватися сплячому, гарненькому і вгодованому, кошенятку. Але захоплень буде набагато менше, якщо тобі пропонують забрати додому хвору, виснажену, маленьку істоту із запаленими очима. Погодяться небагато, адже це не лайк в мережі поставити.
Саме в такій ситуації опинився одного разу заступник генерального директора з розвитку KMZ Industries Борис Рибачук, коли у вихідний день разом із дружиною приїхав погостювати на дачу до своїх друзів. Друзі запропонували їм забрати одного з вуличних кошенят, яким вони дали притулок у себе — малюків покинула кішка. У Бориса з дружиною така пропозиція особливого захоплення не викликала, та й виглядали маленькі звірятки так собі...
«Кошенята були страшненькі. З залисинами в шерсті, до жаху блохасті. Друзі сказали, що спочатку звіряток було сім, п'ятьох прилаштували, а от ще двох ніяк не можуть роздати. Кошенят було дуже шкода, але ми відповіли, що нас часто не буває вдома і кошеня взяти не можемо», — згадує Борис.
Погостювали ще, сіли в машину і вирушили додому. І навіть змогли проїхати кілька кілометрів.
«Потому зупинилися, провели серйозну розмову і зрозуміли, що нам дуже потрібне це кошеня», — сміється Борис.
Треба сказати, що друзі були готові до такого повороту — коли родина Рибачуків повернулася за кошеням, той уже чекав на них у коробочці, перев'язаній стрічкою. Вдома звірятка показали ветеринару та розпочали реабілітацію — догляд та гарне харчування з часом зробили свою справу.
«З часом шерсть відросла, кошеня від'їлося і виявилося дуже симпатичною кішечкою. Ми її назвали Грея — вона димчасто-сіра, дуже пухнаста», — розповідає Борис.
Як і більшість котячих, Грея дуже любить зносити ялинки та перекидати вазони з квітами. Але при цьому вона залишається дуже розумною і доброю тваринкою — з того часу, як у сім'ї з'явилася дитина, Грея терпляче переносить усі знаки «уваги» від маленького члена сім'ї.
«Вона стоїчно зносить від нього всі поневіряння та негаразди — тягання за хвіст і так далі :) Терпить. Поводиться до нього як старша — і не дряпне; коли малюк навчився повзати, він підбирався до Греї і навіть засинав на ній», — усміхається Борис.
Пам'ятаєте, як друзі Бориса були впевнені, що він повернеться за кошеням? А все тому, що добре знали — у родині Рибачуків люблять та захищають тварин. Причому, у глобальних масштабах: Борис із дружиною дуже серйозно ставляться до екології.
«До народження дитини ми багато подорожували. Світ величезний і він вражає своєю різноманітністю. Але, на жаль, не лише різноманітністю — ми були вражені, побачивши на власні очі, як же засмічена планета. Бачили, як плаває черепаха, а довкола неї — поліетиленові пакети. І ти розумієш, що якщо вона заплутається в них або з'їсть пакет, то від цього помре. Бачили гори сміття і на суші, навіть біля туристичних районів», — каже Борис.
Тому у сім'ї дуже відповідально ставляться до утилізації побутових відходів. І якщо зараз роздільна утилізація стала досить доступною і простою справою — можна розсортувати відходи, викликати спеціальну службу, виставити пакети на сходову клітку та оплатити послугу, — то раніше Борис не лінувався самостійно відвозити пластик та целофан на сміттєпереробний завод.
«Оскільки пластикова трубочка, викинута тобою біля Макдональдса, рано чи пізно може потрапити в океан і спричинити загибель морських мешканців», — пояснює свою принципову позицію Борис.
Історія друга. Сумна та незавершена
Наступну історію нам розповіли за умов анонімності. Тому героїню оповіді ми називатимемо вигаданим ім'ям Віра. Ця історія почалася у Харкові, коли до Віри на вулиці звернулася незнайома бабуся з незвичайним проханням.
«Червона кофта, чорна спідниця, босоніжки — все це таке чистеньке, охайне. Сиве волосся красиво укладене в невелику кулю, шпилька в зачісці. Навіть на губах — тінь помади. І ця бабуся попросила мене віддати її в якийсь будинок для літніх людей у Харкові», — розповідає Віра.
Віра, звісно, остовпіла від такого. А потім почала з'ясовувати, де і з ким мешкає бабуся. Виявилося, що бабуся приїхала з Дніпра, там у неї є квартира. Є й рідні — дочка та онук, але вони вже давно живуть в інших країнах. У Дніпрі до бабусі регулярно приходять соцпрацівники, допомагають по дому та готують їжу.
Вірі вдалося додзвонитися до дочки жінки, і та сказала, що цей випадок уже не перший — бабуся вже кілька разів виїжджала до Харкова. На запитання «Чому саме до Харкова?» відповіла, що у цьому місті у бабусі пройшла молодість. Порадила відправити стареньку назад до Дніпра.
Літня жінка добре пам'ятала будинок, у якому вона жила у Харкові. Віра з нею з'їздила туди, бабуся показала поверх та квартиру, де колись винаймала кімнату в іншої родини. Та тільки та сім'я теж давно переїхала, і знайти знайомих старенької не вдалося.
«Бабуся у своїх спогадах поверталася в ті часи, коли була молода та щаслива. Дуже по-доброму розповідала про сім'ю, яка її дала притулок. Мені здається, бабусі зараз дуже не вистачає душевного тепла, уваги та любові», — говорить Віра.
Вона весь цей день провела із новою знайомою. Каже, що було дуже нелегко, серце розривалася від жалю до бабусі. Але як можна кардинально змінити ситуацію вона не знала. Поліцейські, до яких Віра звернулася по допомогу, теж розвели руками. Тому вона докладно розпитала літню жінку про все, погуляла з нею по Харкову, оплатила їй проїзд до Дніпра і таксі до будинку.
Після цього старенька ще кілька разів приїжджала до Харкова, і Віра гуляла з нею пам'ятними для бабусі вулицями міста. А бабуся все розповідала і розповідала про роки своєї молодості…
Зараз Віра дуже непокоїться — вже третій тиждень поспіль не може додзвонитися до старенької. Переживає за неї — чи жива, чи здорова? І сумує від того, що нічим більше не може допомогти самотній людині: влаштувати бабусю до будинку для людей похилого віку в Харкові можуть лише найближчі родичі. А вони далеко.
«Ми іноді говорили з нею по телефону про життя, побут та інші дрібниці. Але мене все одно глине думка — я мало зробила, практично нічого. Зараз телефон жінки не відповідає, але нехай станеться диво і все в неї буде добре», — каже Віра.
Але ж життя — це не лише перелік успішних кейсів та протокольні сліпучі посмішки. В ній є місце і для простої небайдужості до чужого болю, і для бажання хоч трохи допомогти, зробити для іншої людини щось добре, що в твоїх силах. Ми дуже сподіваємося, що бабуся жива і здорова, все-таки відгукнеться на дзвінок і зможе ще хоч раз приїхати в місто своєї молодості та щастя.
Історія третя. Спортивна та соціальна
Іноді наша людська увага та турбота потрібні не лише слабким та безпорадним, а й сильним та спортивним людям. Так вважають у «УТА Груп», і ось уже понад 5 років допомагають вихованцям дитячої спортивної секції греко-римської боротьби у Маріуполі досягати олімпійських вершин.
«Наша компанія допомагає клубу греко-римської боротьби. Підтримуємо юних спортсменів фінансово, допомагаємо організувати їхні поїздки на національні та міжнародні змагання», — розповідає керівник з комунікацій «УТА Груп» Марія Сахарова.
Але тут же зазначає, що таки найважливіша мета для них полягає в тому, щоб спорт став популярним у маріупольських дітлахів, щоб малеча мала змогу розвиватися фізично та цінувала здоровий спосіб життя. І треба сказати, що діти тягнуться до занять — у клубі зараз 180 юних спортсменів, серед них є не лише хлопчики, а й дівчатка.
«Дуже хочеться, щоб дітлахи мали можливість розвивати вольові якості, прагнення до перемоги. Щоб у нас росло здорове та сильне молоде покоління. А греко-римська боротьба чудово загартовує і характер, і тіло, відмінно допомагає становленню сильної особистості», — пояснює вибір підопічного клубу Марія.
Активи компанії знаходяться у Маріуполі, і в «УТА-Груп» вважають, що мають вкладати у розвиток рідного міста та регіону. І коли у компанії з'явилося власне фермерське господарство в селі Малоянісоль, то після знайомства з громадою почали надавати допомогу дитячому садку та школі — нові дошки для класів, подарунки для учнів та вихованців. День села, День працівників сільського господарства — жодна з дат не залишається поза увагою.
«Допомагаємо чим можемо, зокрема й фінансово. Школи та дитсадки — для нас ця допомога є дуже важливою, у нове покоління потрібно інвестувати, це принципова позиція компанії. А ще ми допомагаєм регіональному центру опіки над дітьми, берем участь у всіх благодійних акціях для дітлахів», — зазначає Марія.
Компанія особливо не афішує своєї благодійної діяльності. Марія розповіла, що генеральний директор «УкрТрансАгро» Павло Плотніков іноді навіть не каже, що комусь допомогли, — мовляв, ми ж це не для Фейсбуку робимо. Звичайно не для Фейсбука! Але іноді розповідати можна і навіть потрібно, щоб суспільство знало — у світі ще є доброта та співчуття, а не лише хайпи та хейти.
«Благодійність — це дуже важливо для нашого колективу. Це робить нас згуртованішими і добрішими. Кожен співробітник готовий взяти участь у благодійній акції, все купити, особисто з'їздити привітати та передати подарунки чи допомогу. Люди дуже радіють, що могли дати світові якусь частинку добра. А я особисто вважаю це одним із найприємніших напрямків моєї діяльності», — каже Марія.
Історія четверта. Енергійна та хвостата
Щоб писати про таких чудових людей, потрібно і самим відповідати рівню :) І тому в редакціях LatifundistMedia є свої історії про добро та допомогу. А ми розповімо про одну з найнезвичайніших — історію появи у житті CEO нашої компанії Тетяни Приходько собаки на ім'я Сіма.
Потрібно сказати, що режим життя керівника-медійника не дуже підходить для життя із собакою. Іноді робочий день може початися о 6-й ранку, а закінчитися ближче до 10-ї вечора. Тому Тетяна навіть ніколи не замислювалася про те, щоб завести домашнього вихованця — мучити тваринку зовсім не хотілося. Але тут життя вирішило продемонструвати свою багатоваріантність.
Починалося все досить банально — на вулиці до Тетяни та її молодого чоловіка підійшла собака. І, як багато хто з людей, вони почастували песика їжею. Але їсти собака не стала, а ув'язалася за ними, просто йшла поруч до самого будинку. Коли ж Таня з другом увійшли до під'їзду, собака встала на задні лапи та з безнадійним сумом дививилася їм услід через віконце вхідних дверей.
Вечір був добряче зіпсований, на душі шкряботіли кішки. Через деякий час молоді люди не витримали і вийшли надвір, але собаки там уже не було. На ранок Тетяна вже точно знала, що обов'язково знайде цю собаку і забере до себе. Шукала її по всьому району близько місяця, але та наче крізь землю провалилася.
«Я зайшла до зоомагазину купити нашийник, ліки, шампуньки, — адже невідомо коли я її знайду, треба, щоб все необхідне було під рукою. Продавчиня спитала, яка у мене собака, і дуже здивувався, коли я відповіла, що у мене немає собаки. Я розповіла їй історію, і дівчина запропонувала включити мене до чату собачників, щоб ті могли допомогти у пошуках», — згадує Тетяна.
Саме в цей чат і скинув фотографію собаки чоловік, який шукав господаря тварині. І на фотці Таня впізнала ту саму, яку так довго шукала. Наступного дня Тетяна на пару із подружкою поїхали за животиною. Виявилося, що це все-таки інша собака, але повертати назад вже було пізно.
«Нам сказали, що Сіма весела, невгамовна і дуже любить попоїсти. О, наше дівчисько, вирішили ми, забираємо!», — сміється Тетяна.
І з того часу Сіма ось уже 2 роки повсюди супроводжує свою господиню — вона й подорожувала, і побувала у різних містах України, і каталася на сноуборді, і сплавлялася річками, оглядала поля та була присутня на багатьох робочих зустрічах.
«Коли приходимо до офісу, Сіма так радіє! Мені здається, жоден працівник світу так не радіє. Вона має свої робочі місії — радувати всіх присутніх в офісі та вчасно мене вигулювати, коли я занадто довго сиджу за комп'ютером», — жартує Тетяна.
Про своє рішення взяти Сіму додому Таня жодного разу не пожалкувала — світ змінився не лише для Сіми, а й і для її господині.
«Сіма мене навчила багато чого — дивитися на зірки, радіти снігу, помічати, що дерева починають квітнути…Собакам у цьому житті все цікаво, і мені здається, що людям треба повчитися у них відношенню до світу. Мені дісталася дуже мудра собака, Сіма навчила мене помічати навколишній світ, для мене це дуже важливо», — посміхається Таня.
Ось такі веселі та сумні, добрі та навіть трошки повчальні історії розповіли нам учасники ринку. Про те, що добро і любов врятують світ, ми чули вже не раз. І не раз саме так і робили. І з кожним таким вчинком світ ставав хоч і трохи, але кращим. Робіть добро. Це змінює наш світ. Це змінює ваш світ.
З прийдешнім Різдвом, дорогі читачі! Добра та любові!
Майя Муха, Elevatorist.com
