Євген Костоянц: Завод Сокіл продовжує виготовляти елеваторне обладнання після звільнення Харківщини

Завод "Сокіл" продовжує виготовляти елеваторне обладнання після звільнення Харківщини
Джерело фото: ЗЕО "Сокіл"

Доля підприємств, які продовжують працювати без релокації у звільнений районах Харківщини просто вражає. В буквальному сенсі виробництва постають з попелу та вперто намагаються повернутися до повноцінного життя.

Про втрати від воєнних дій, повернення до роботи, новий підхід до випуску елеваторного обладнання, реалії праці у червоній зоні ризику нам розповів директор з продаж ЗЕО «Сокіл» Євген Костоянц.

Євгене, що відбувалося на заводі, коли російські війська атакували Україну?

Євген Костоянц: До війни в нас було 2 виробничих кластера. Перший — в селищі Руська Лозова, 4 км від окружної в Харкові, у Білгородському напрямку. До кордону там біля 20 км. Російські війська дійшли тоді до окружної, наш завод опинився в окупації, і ми досить довго не мали доступу до нього. В окупації опинилася й частина працівників кластеру, вони проживали у селищі.

З перших днів війни в нас не було ніяких даних по заводу, бо там не було електрики та зв'язку. Там розміщувалися російські війська, наші військові стріляли по підприємству, намагаючись їх звідти вибити. Постраждали цеха, приміщення, які використовували технологи, адміністративна будівля. Завод частково погорів.

А 24 лютого ми зібралися в офісних приміщеннях на другому кластері, в самому Харкові. І було прийняте рішення евакуйовуватися з під обстрілів. Декілька чоловік на чолі з технічним директором таки залишилися тоді в місті. Директор постійно приїжджав до харківського заводу, наглядав там за порядком. Були обстріли, авіаудари, були прильоти у виробниче приміщення неподалік. Але нас не зачепило тоді, лише уламки залітали у двір. Другий виробничий кластер вцілів.

Звільнення Руської Лозової було вже 29 квітня 2022 року. Але доступу до виробничого майданчика ми не отримали, бо хоч селище і звільнили, лінія фронту проходила в 2-3 км, там ще було небезпечно. Тому ми не могли вивезти звідти ані своє обладнання, ані обладнання для наших замовників.

В травні ми отримали дозвіл від військових та поліції, і нас під супроводом пустили подивитися на виробничі приміщення. Вони частково були розбиті, але взагалі залишалися на місці. Щось посікло уламками, щось погоріло, станок ЧПУ розбитий був, влучило в той цех. Окупанти не мали змоги пограбувати завод, тому що він знаходився на лінії зіткнення.

Коли почали повертатися до роботи?

Євген Костоянц: Я почав працювати вже у кінці березня 2022 року. Нам дзвонили замовники, з якими ми працювали напередодні війни. На ті об'єкти вже було доставлене обладнання, навіть частково щось було змонтовано. Ще 2 фури виготовленого обладнання вивезли 23 лютого, а 24 все почалося. Оскільки обладнання опинилося у відносній безпеці, замовники прийняли рішення працювати далі.

Ми сформували 2 бригади і почали монтувати об'єкти у центральній частині України, біля Білої Церкви. У Волині в нас також був незакінчений об'єкт, його почали потихеньку добудовувати. Тобто, з квітня ми почали робити перші кроки по відновленню роботи підприємства.

Далі в нас був досить затяжний період. Працівників не вистачало, я повернувся до Харкова, щоб тут якось контролювати підприємство. Нас тут було троє чоловіків, ми відвантажували запчастини та підтримували зв'язок з клієнтами. Дзвонили навіть клієнти з окупованого Бердянську, просили відвантажитися на Одесу. Їхні видаткові накладні в мене до цього часу лежать на столі.

Були прильоти, нас обстрілювали постійно. Без будь-якої системи. І Градами, і Ураганами стріляли, не дуже приємні моменти, і в підвалі доводилося ховатися, все вибухало, димілося. Це квітень-травень 2022 року. Потім були звільнені Кутузівка, Циркуни та Руська Лозова, росіян посунули звідти, але лінія фронту таки залишалася досить близькою. І з лінії зіткнення вони діставали по нас Ураганами, потім почалися Іскандери по ночах.

Але ми працювали, кожен день приїжджали, відвантажували, налагоджували випуск продукції. Якась кількість підприємств, які могли обробляти метал, залишалися у Харкові, в них ми замовляли те, що самі не могли виготовити на харківському кластері — ЧПУ, лазерне різання. Налагодили ці процеси , почали виготовляти невеличкі об'єми продукції. Великої кількості замовлень також не було. Майже всі замовлення, які ми взяли до початку війни, були у замороженому стані.

Ми тут виробляли обладнання, перевіряли його, скомпонували команду. В такому режимі працювали до серпня-вересня, а потім був контрнаступ до Балаклеї. Росіяни пішли за кордон. І ми отримали доступ до наших приміщень у Руській Лозовій. Приїхали, подивилися — там було ще гірше, ніж у наш перший візит. Цей район навіть після звільнення постійно обстрілювали, тож руйнування стали ще масштабнішими. Обладнання було посічене уламками, стояло під дощем.

Розчистили всі завали, і після цього ми вивезли все обладнання в Харків. Демонтували обладнання, ЧПУ частково вціліли. В нас на сьогодні цілі 2 лазерних станки, координатно-пробивний станок 2 шт, 2 листогиби. Один листогиб зараз відновлюємо, він був побитий.

У якому стані зараз знаходиться Ваше виробництво?

Євген Костоянц: На сьогодні в Руській Лозовій використовуємо цех відвантаження готової продукції — ми там повністю відновили крани, відновили електропостачання. Частково там є цеха, де стоять преси, і коли є необхідність, ми завозимо туди апаратуру та матеріали і там працюємо. Тобто, в нас там використовується десь 30% виробничих приміщень. Все ЧПУ ми перевезли в харківський кластер, там працюємо, — порізка, гнуття. Зварювальні та малярні роботи також організували у Харкові.

З серпня-вересня 2022 року ми вже спланували роботу та почали завершувати ті проекти, які ми брали з початку року. Нам допоміг завод ЛУБНИМАШ у виробництві стінок силосів. Все інше ми самі робимо, а стінки силосів вони нам допомагають виготовляти на партнерських умовах і по сьогоднішній день.

На жаль, немає ніяких програм міністерства, які б підтримували таких виробників як ми, нічого не пропонується. Ми — харківське підприємство, в нас немає ані податкових пільг, ані якихось кредитних програм нам не надають, бо ми в червоній зоні ризику. Зараз стали пропонувати якісь гранти, будемо дивитися, але все це більше на словах.

Звичайно, нам хотілось би повернути всі свої виробничі площі в роботу, організувати все виробництво так, як було до війни. Або навіть трошки краще. Але в нас немає фінансової змоги, тож наше підприємство зараз не живе, а виживає. Що ж поробиш.

А може варто було релокувати виробництво в інший регіон?

Євген Костоянц: В нас спочатку були розрахунки на якусь релокацію. Була пропозиція від міністерства, що вони можуть нас перевезти. Але коли дійшло до справи, то виявилося, що пропонують вагони для перевезення, а допомогти вивезти обладнання з лінії розмежування вони не могли. Тобто, домовляйтеся самі. Щоб все демонтувати та десь переїхати — ми це повинні були робити самі. А ще й треба було самостійно знайти виробничі приміщення для переїзду. Тобто, нам потрібно було самостійно знайти виробничий майданчик, на лінії розмежування вогню демонтувати обладнання та вивезти його, а потім ще оплатити всі ці роботи. А держава пропонувала тільки товарні вагони під переїзд.

Таких пропозицій, на кшталт — там є державний завод, є умовні цеха на 3-5 тис. кв.м, беріть та користуйтеся з невисокою орендною оплатою — ні, такого не було. Пропонували лише купувати. Але на це в нас не було коштів, тому переїхати ми не змогли.

Потім вже, коли пішли замовлення, ми подивилися на релокацію і з іншого боку — якщо ми поїдемо з Харкова, наші люди залишаться без роботи та засобів існування. І якщо ми працюємо у Харкові, платимо податки, то Харків живе.

Яких збитків зазнала компанія, чи є вони незворотними?

Євген Костоянц: Так. Більш того, ми подали позов до ЄСПЛ на РФ. Наші збитки — більш 3 млн доларів. Ми робили оцінку, враховуючи розбиті будівлі, постраждале обладнання, воно частково було вкрадене. Правоохоронці нам його повернули, але обладнання потребує ремонту.

Чи вдалося вберегти колектив під час воєнних дій?

Євген Костоянц: Взагалі на сьогодні десь в нас працює від початкової кількості колективу лише 30%, в кращі часи було до 200 людей, зараз — до 60 співробітників.

Всіх ключових робітників ми до себе повернули. Найцінніші для нас зараз — оператори ЧПУ, токарі. Також не вистачає зараз менеджерів, які продавали б продукцію.

В якому режимі зараз працює компанія?

Євген Костоянц: У стандартному, 5/2, буває, що 6 днів, з 8 до 17. Звичайна робота. Замовлення виготовляємо у стандартні, довоєнні терміни, до 2-х місяців. Нам вистачає часу, ми оптимізували виробництво і процеси ідуть швидше. Тим більше, що ми налагодили співпрацю з іншими підприємствами, і якщо ми не встигаємо, то оперативно віддаємо на аутсорсінг. Тобто, дотримання термінів виготовлення обладнання, його якість ми гарантуємо.

Яке обладнання наразі випускаєте?

Євген Костоянц: Те ж саме, що й до війни — зерносушарки, силоси, охолоджувачі зерна, транспортне обладнання, металоконструкції, допоміжне обладнання , самопливи, розподілювачі, засувки. Відновили цех поліуретанових виробів, футерування. Перелік продукції залишився таким, як і раніше.

Чи є попит на Вашу продукцію на ринку?

Євген Костоянц: Бажаючі, звісно, є. Але часто аграрії кажуть — в нас немає грошей. Зерно є, а грошей немає. Тому багато хто відкладає придбання обладнання до кращих часів. А щоб працювати з аграрними холдингами — потрібні фінансові запаси, аби працювати за їхніми умовами, там передплата 10-20% у найкращому варіанті. А нам потрібно купувати комплектуючі, метал, платити працівникам, в нас такого жиру немає. Якщо передплата ще 20%, ми йдемо на такі умови, а як зовсім маленька, а ви при цьому зробіть, змонтуйте та запустіть, а ми потім заплатимо — ми на таке зараз не можемо йти. Адже в нас немає ніякої підтримки від держави, отримати оборотні кошти, аби купити необхідне, неможливо.

Які подальші плани у компанії?

Євген Костоянц: Той об'єм замовлень, який є зараз, нас поки задовольняє. Але хочеться більшого. Саме первинне — відновлення виробничої потужності. В Руській Лозовій чи в самому Харкові, це буде залежати від обставин. Але більше у планах Харків, навіть просто з точки зору безпеки. Виробничі площі у Харкові будемо збільшувати, зараз розглядаємо декілька варіантів оренди промислових майданчиків.

Зараз нам місця на власних приміщеннях вже не вистачає, але ми працюємо, всі замовлення виконуємо у визначений термін. Пришвидшили процеси, виявили недоліки роботи. Оптимізували виробництво, щоб меншою кількістю людей виробляти більше продукції.

Провели автоматизацію процесів, прибрали внутрішню бюрократію, написали нові внутрішні програми. Частково вводимо систему ERP по управлінню виробничими процесами. Ті процеси, які до війни могли виконувати 2-3 робітника, зараз виконує 1 працівник.

Тож дуже сподіваємося на відновлення елеваторного сектору країни та аграрної промисловості у цілому.

Євгене, дякуємо за цікаву бесіду!

Майя Муха, Elevatorist.com