Сергій Щербань: У директорів елеваторів має бути свобода у прийнятті рішень

Сергій Щербань, директор "Білозаводського елеватора"
Джерело фото: Elevatorist.com

Особистістю, а тим більше творчою, можна бути в будь-якій, навіть, здавалося б, не творчій професії. Для цього потрібно мати глибокі знання в галузі і не боятися ними розпоряджатися не за шаблоном. Власне, так робить директор «Білозаводського елеватора» Сергій Щербань, при цьому досягає успіхів. Сьогодні цього фахівця раді були б бачити в топ-менеджерах багатьох компаній, але він вважає за краще залишитися директором елеватора. Про сьогодення та майбутнє елеваторного ринку, про свої плани та принципи Сергій Щербань розповів Elevatorist.com в ексклюзивному інтерв'ю.

Сергію, зерновий та елеваторний ринок змушений весь час підлаштовуватися під мінливі зовнішні обставини, які сьогодні виклики на першому плані?

Сергій Щербань: Коли у 2014-2015 роках були питання з газом, зростала інфляція, на ринку існував ажіотаж подібний до сьогоднішнього. Усі рахували свою енергоефективність, думали, на чому сушити, як сушити, «топки — не топки». Потім ситуація стабілізувалася і ринок заспокоївся. Тепер знову все повернулося. У нас хвилями, «півень клюне» — активізуємось, а потім розслаблюємось.

А загалом кожен сезон приносить нові виклики. Якщо не газ, то якість зерна, той самий фузаріоз. Сьогодні всі думають, як ефективніше і дешевше висушити зерно. Як утриматися серед конкурентів у своєму регіоні, щоб не підвищувати тариф через сушку, а якщо підвищувати, то наскільки, щоб не втратити клієнта і не помилитися.

Найпростіше порахувати, наскільки подорожчало паливо, настільки й підняти тариф, але тут не лише бізнес, тут багато нюансів. На «Білозоводському елеваторі» ми не підняли тарифи, тому зібрали всю кукурудзу із двох районів. Ми заготовили більше, ніж планували, і чим її в районі, в принципі, виросло.

Це тому що у вас на елеваторі пропан-бутан?

Сергій Щербань: Не зовсім так. Ми залишили тариф, бо вважали, що можемо собі це дозволити. Так, ми втратимо трохи в прибутковості, але ми виграємо на оборотах. Найголовніше — оборот.

Якщо втратити оборот, тим більше кукурудзи, то скільки не піднімай тариф на сушіння, на мою думку, це точно не зрівняється із заробітком на відвантаженні та зберіганні. Ми маємо обсяги власного зерна, але ми приймаємо продукцію сторонніх поклажодавців. При цьому не боїмося працювати із високовологим продуктом. Досі приймаємо соняшник, бо його збирають у сусідніх районах.

Тільки такими методами та сміливими рішеннями можна збалансувати внутрішню економіку підприємства. Я знаю, що є директори елеваторів, які працюють суто «за методичкою», за правилами, у тому плані, що «треба сушити соняшник до 7%-8%, кукурудзу до 14%, максимум 14,2%, пшеницю до 14% », і ні на відсоток убік. А треба до всього підходити творчо, але за умови, що у вас є глибоке розуміння процесів, що відбуваються із зерном.

Але не кожен директор елеватора має свободу вчинити «творчо»…

Сергій Щербань: Так, це 100%. У холдингах у директорів дуже мало свободи. Хоча є й винятки. Є власники, які навпаки повністю віддають директорам кермо влади.

Наприклад, в «Агро Індастріал Компані» директори повністю вільні у прийнятті рішень. Але вони мають показати хороший фінрезультат, тобто прибуток. На елеваторах компанії директори самі дивляться — опустити тарифи, а піднятися за рахунок оборотів, чи навпаки. Усе регулюється по ситуації.

Але у багатьох холдингах директор елеватора — це просто сторож, він сидить та виконує команди всіх начальників і не може маневрувати. Адже на кожному підприємстві свої умови. Навіть якщо взяти 5 елеваторів Харківської області — у всіх буде різна ситуація, все дуже індивідуально. Не можна на всі зерносховища спустити один шаблон роботи, одні тарифи.

Іноді відбуваються банально кумедні речі. З Києвом узгоджується кожен крок, аж до змішування зерна. Якби мені зателефонували і розповіли, що хочуть зробити на елеваторі, я б сказав: «Ви що, так не можна робити». Але коли ти на місці, то виявляється, що тільки так треба робити. Тому на місцях потрібно давати керівникам більше свободи. Що більше свободи, то більше в людини відповідальності. Боїтеся розкрадань? Ну, найміть воєнізовану охорону. Але у колективу має бути свобода у прийнятті рішень.

Але ж треба врахувати, що не кожен директор глибоко розуміється на всіх процесах настільки, щоб експериментувати, наприклад, з тим самим зерном, з його доробкою...

Сергій Щербань: У компанії має бути, нехай не на кожному підприємстві, а у холдингу, сильний технолог, який, припустимо, зробить одну спільну методичку, а потім кожен на своєму підприємстві її адаптує під наявне обладнання та зерно.

Що стосується доробки, того ж сушіння, я дивлюся останнім часом знову багато пожеж на елеваторах, горять зерносушарки, і це сумно. Але тут багато залежить і від директора, і від підлеглих.

Спілкувався нещодавно з представниками однієї компанії, вони розповідали випадок, як минулого року за мінусової температури горіла зерносушарка. Приїхали МНС, влили туди кілька машин води, природно, через мороз її потім просто розірвало. Запитую, а чому зерно не скинули із сушарки під час пожежі? А тому, що колективу не розповідали, як у таких випадках діяти. Показали, як увімкнути, вимкнути, та й годі.

Щоби не було таких ситуацій, треба з людьми глибоко працювати. І не один рік. Я завжди кажу, що головний показник професіоналізму не в тому, щоб уникнути «зальотів», а в тому, щоб з них правильно вийти. Все буває, втомився, недодивився, але якщо ти не зміг локалізувати надзвичайну пригоду, то тут уже питання і до колективу, і до керівника, який не навчив.

У зв'язку з цим, яким має бути директор у вашому розумінні?

Сергій Щербань: Директор має бути постійно у колективі, не колектив у нього в кабінеті має бути, а він у них, на їхній території, там, де робиться результат. Але точно не викликати підлеглих з епіцентру, від верстатів, щоб поговорити.

Ну, і не можна за кожну дрібницю дорікати людям. Я іноді проходжу, бачу, що хтось припускається помилки, але не кажу, бо так він не запам'ятає. Це стосується тих випадків, коли помилка не критична та не завдасть збитків. Я чекаю, доки вони самі в неї упруться. Ось коли упруться, вона більше не повториться. Це 100%.

Але це має бути витримка…

Сергій Щербань: Якщо ти підкажеш, втратиш два моменти. Вони не навчаться, тобто не звернуть уваги на помилку, а друге, ініціатива у них згасне: «Тільки починаємо працювати, ще нічого не зробили, а вже прилетіло». Тут головне, щоб ініціатива не загубилася.

Ставку треба робити на виконавців процесу, їх має бути небагато. Але це буде надійна опора будь-якого керівника. Чого точно не треба робити директору елеватора, то це брати «золотий ключик» у свої руки і все контролювати. Не встигне. У результаті страждатиме результат у цілому. Треба делегувати та розуміти, кому делегуєш. Навіть якщо це буде просто звичайний апаратник, але він має потенціал, делегуйте, і він миттєво почне рости. Тільки не збивайте прямо на старті. Ну, і звичайно, грошова мотивація, без неї нікуди. Але вона має бути тонка, щоб не розбалувала.

Звідки у вас це розуміння? Це практика, чи вас так навчали?

Сергій Щербань: Я бачив багато, як не треба робити, і вчився від зворотного. Я починав із рядових професій на елеваторі і чув, як реагують на слова керівника учасники процесу: «Ну і що не міг так сказати, ми б так зробили…». Я мотав на вус, як треба і як не треба чинити, щоб отримати результат.

Вже потім, коли працював у керуючому департаменті холдингу і спускав такі команди на місця, я чітко розумів, як це виконуватиметься, і де можуть бути зволікання, бо сам був на місці тих людей і знаю, як це все буде.

Тобто для керівника дуже важливо вийти з низів?

Сергій Щербань: Так, він обов'язково має вирости. У своїй галузі, байдуже яка, металургія чи зернова, він повинен обов'язково вийти з низів. Мені здається ті, хто прийшли одразу топ-менеджерами, вони талановиті, але вони мають працювати в керуючій компанії та керувати глобальними процесами, а не виробництвом.

У 2019 році ви писали, що елеватори мають бути монстрами. Нині будують такі?

Сергій Щербань: 100%. Наразі елеватори технологічно швидкісні. Вони за короткий період можуть виконати об'ємне завдання. Якщо раніше прописували продуктивність того чи іншого обладнання за добу, то сьогодні за основу беруть годину. Тобто обладнання вже набагато продуктивніше та надійніше.

Сьогодні встановлювати на новому підприємстві норії продуктивністю 100 тонн на годину — це вже соромно, хіба що на відвантаження відходів. Встановлюють обладнання продуктивністю 175 тонн і навіть 220-250 тонн на годину. Років 5 тому такі швидкості були на портових елеваторах. Якщо раніше будували «куди б зерно своє покласти», то зараз націлені на перевалку, тобто на оборотність.

На скільки зараз ринок насичений елеваторами? Їх уже достатньо?

Сергій Щербань: Десь достатньо, а десь, навпаки, не знайдеш. Перенасичена Полтавська область, достатньо елеваторів у Сумській та Чернігівській. А є регіони, де компанії будували елеватори для свого зерна, а дрібним фермерам на них важко потрапити. Усі хочуть керувати своїми обсягами зерна.

Тобто більш виграшні варіанти, коли «елеватор-земля», так виходить?

 Сергій Щербань: Так, у парі у рази вигідніше. Окремо як структура бізнесу елеватор не годиться.

Але є сьогодні елеваторні компанії без землі.

Сергій Щербань: Це лише перевалка. Та й ті, хто має таку модель бізнесу, я більш ніж впевнений, думають купляти землю, тому що коли в тебе є власне зерно, ти багато можеш вирішувати паралельних питань, є більше варіантів попрацювати з якістю зерна в загальній масі.

Тобто, ця схема таки буде більш поширена і дієвіша, ніж просто елеватор?

Сергій Щербань: Так, 100%.

Наразі відчувається якийсь конфлікт інтересів між трейдерами, переробниками, елеваторами?

Сергій Щербань: Я його не відчуваю. Трейдери йдуть своєю дорогою, ми своєю. Ми підлаштовуємось під трейдерів, це нормально. Закон ринку.

А між портовими та лінійними? Коли ми проводили засідання «Клубу елеватористів», такі питання були.

Сергій Щербань: Запитань не виникає, якщо ти постійно контактуєш з портами до моменту, коли вивантажив у порту свої вагони. Якщо ж ти не цікавишся тим, що відбувається, то будуть проблеми.

Це все лавиноподібно, може початися з маленького непорозуміння і перейти взагалі у повний простій, або у повернення. Треба постійно бути на контролі, цікавитись і одразу підхоплювати ситуацію, не давати їй роздмухуватися. Приймаюча сторона це дуже відчуває. Якщо бачать, що вантаж серйозно супроводжується, все під контролем, вони ставляться спокійно. А якщо тільки побачать, що прийшли вночі вагони, не зрозуміло чиї, «нехай постоять, ми поки зайняті іншими». Із цього і починаються проблеми.

Ми постійно на зв'язку. Починаючи з того, як до нас вагони їдуть на елеватор, і закінчуючи, як вони прибувають в порт. Тобто трейдери укладають з нами контракт і ні про що не турбуються. Вони просто одержують вагони в порту. Тому вони і дають на нашому майданчику більшу оплату за тонну зерна, бо знають, що у нас мінімум ризиків.

Останні кілька років гостро стоїть тема обліку зерна. Влітку було оприлюднено та підписано міністром АПК нову Інструкцію з обліку зерна. Але ринок відреагував на неї не надто позитивно. Чому?

Сергій Щербань: Я вважаю, що ринок уже устаткувався. Кожен має свої правила: у порту, на елеваторі, у переробника. Хочеш — співпрацюй, не хочеш — шукай інших партнерів. Це ринкові відносини. А тут процес намагаються регулювати.

Ця Інструкція дає коридори нечистим на руку людям, вона дозволить маніпулювати та висувати якісь вимоги переробникам, портам, елеваторам, які не відповідають інтересам бізнесу. Сьогодні всі сторони можуть відрегулювати усі нюанси, якщо вони виникають. Наприклад, потрібна переробнику чи трейдеру певна якість зерна, ми його намагаємося надати.

А якщо буде за Інструкцією: «Не таке зерно привіз, забирай його та вези назад». Навіщо це потрібно?

Проблема обліку зерна виникла у зв'язку з не зовсім чесними гравцями над ринком. Як той самий трейдер може контролювати наявність зерна на елеваторі?

Сергій Щербань: Є формули, проміжний аудит зерна. Але єдиного рецепту, я так підозрюю, ні в кого немає. Всі у пошуку.

Які ще є невирішені проблеми на елеваторах?

Сергій Щербань: Проблеми завжди є. Тут питання, як до них підходити, як не панікувати. Ну от, наприклад, постало питання перевезення зерна без перевантажень. Цього року за цю проблему відчутно взялися. І весь ринок став їздити із напівпорожніми машинами. Спокійно все возять, немає жодних розмов.

Якщо вже заговорили про зернову логістику. Як складаються стосунки із залізницею?

Сергій Щербань: Наша станція в тупику, на кордоні з Росією, і у нас немає питань із постачанням вагонів. Як у центральній Україні примудряються наживати собі проблеми, не знаю. Так, у нас можливі затримки на два-три дні. Але з усіма треба вести діалог. У нас завжди на першу вимогу є вагони.

Ми нікому нічого не заносимо, просто ведемо діалог. Залізниця знає, що вони поставлять нам вагони, і у нас не буде простоїв. Це найважливіше. А коли привезли на елеватор нещасних 10 вагонів, залізничникам «винесли мозок», потім влаштували простій, які вагони будуть іншим разом?

Чи є перспективи у переробки на українських елеваторах?

Сергій Щербань: Так, і ми теж дивимося у цьому напрямі. Перспективи є на 100%.

Звідки така впевненість? Є ринки збуту?

Сергій Щербань: Буде пропозиція, буде й попит. Дуже актуальним є сьогодні глибока переробка кукурудзи. Але в цій галузі головна проблема — відсутність фахівців. Немає керівників під ці проекти, немає технологів. В українських вишах такому не вчать. Бізнес не розуміє, як «підняти» цей напрямок. А переробка буде однозначно, це 100%.

Звідки візьмуться спеціалісти?

Сергій Щербань: Таке було в олійній переробці, коли 2-3 фахівці були на всю Україну. Вони прийдуть з часом, звідкись приїдуть, але мине час.

Можливо, потрібно людей навчати за кордоном?

Сергій Щербань: Ніхто не буде в це вкладатися. «Розпускатимуть сітки» і виловлюватимуть. Сьогодні йде серйозне «полювання» на таких людей.

Ким ви себе сьогодні відчуваєте у професійному плані?

Сергій Щербань: Людиною, яка хоче зайти на ринок та набирати активи в елеваторній сфері. Хочу бути завжди вирі подій. Визначатися зі стратегією та реалізовувати її, якось так.

А як ви взагалі прийшли до сільського господарства? Ви ж мешканець міста?

Сергій Щербань: Так, я у третьому поколінні мешканець міста. Але у 2008 році я закінчив інститут, скрізь було безробіття, всіх звільняли, і я зрозумів, що перспектив у місті ніяких, треба їхати до села, на периферію, працювати за своєю спеціальністю і там треба вирости, тобто вибрати середовище, де вирости.

До села приїхав міський хлопчик, і як це все сприймалося?

Сергій Щербань: Ну я до цього багато разів був у селі, тому це не було в дивину. До того ж я поринув у роботу і сільський побут навіть не помітив.

Ви казали, що навчалися на прикладах, а були у вас вчителі, наставники?

Сергій Щербань: Так, безумовно, були люди, з яких я брав приклад у професійному плані, але це скоріше збірний образ. Хтось краще робив одне, хтось інше, то я й навчався.

Як ви вважаєте, яке у вас головне досягнення у житті, і яка може бути помилка у професійному плані?

Сергій Щербань: Досягнення? Те, що не зупиняюся. Начебто розібрався в основах елеваторного напрямку, але чудово розумію, що не можна зупинятися, бо завтра можна відстати. Вважаю досягненням, що вистачає мізків це розуміти, що слухаю людей, фахівців, хоч би якого рівня вони були. Чим більше знаєш, тим менше виявляється ти знаєш, ось у чому питання.

А помилки... Мабуть, безвідмовність моя проблема. Мене часто запрошують на консультації і чомусь думають, що я настільки багатий, що можу витрачати свій час та свої гроші на пальне, щоб покататися Україною та допомогти людям. (Сміється). Це сприймається як належне. Гірше того, вони починають потім реалізовувати проект, десь не розібравшись глибоко у ситуації, роблять свої помилки і мене звинувачують, що їм щось не вдалося. Тому в таких форматах я припинятиму працювати.

Е у вас улюблене місце відпочинку, де ви добре почуваєтеся?

Сергій Щербань: В Італії однозначно Венеція.

Чи є хобі?

Сергій Щербань: У мене два хобі — це залізничне моделювання та акваріуми. Щодо моделювання — це, напевно, з дитячих образ виросло, коли в інших були паровозики, вагончики, дитяча залізниця, а в мене не було. Тепер є. (Сміється). У мене є залізничне полотно з усією інфраструктурою, станціями, локомотивами, поїздами, все рухається, шумить, працює.

Це така натура у «близнюків», нам потрібен рух. Ну і плюс цікаво спілкуватися з людьми, які мають таке ж хобі. Вони творчі, інакше мислять. Це таке специфічне суспільство захоплених людей, і воно захоплює не менше, ніж саме хобі.

А акваріуми?

Сергій Щербань: О, це взагалі найдавніше захоплення, я навіть у свій час на них заробляв. Зараз просто подобається заспокійливий пейзаж. Подобається доглядати, дивитися, як рослини розвиваються.

Скільки літрів акваріуми?

Сергій Щербань: 240 та 200 літрів.

Багато риб?

Сергій Щербань: Нині небагато, більше рослин.

Чого ви прагнете в житті?

Сергій Щербань: Прагну самостійності, свободи. Хочеться щось розробити дуже важливе, присвятити себе корисному. Поки що шукаю, де можна себе реалізувати таким чином.

А чи є особистості, на яких хотілося б рівнятися?

Сергій Щербань: Так, наприклад, харківський бізнесмен Юрій Сапронов. Якщо говорити про світових особистостей, які створили себе з нуля, то Воррен Баффет. Він дуже добрий економіст і взагалі приголомшливий чувак. Незважаючи на мільярди, живе у звичайному будинку, у звичайному житловому кварталі. Володіє такими ресурсами, впливом, але тим не менш… Ось це дійсно люди, які чогось досягають серйозного, але при цьому залишаються людьми.

Вам важливо залишитися людиною?

Сергій Щербань: Так. Дуже важливо.

Сергію, дякую вам за цікаву бесіду!

Инна Воробйова, Elevatorist.com