АгроЕкспедиції 
Біржа елеваторів 
Глибока переробка зерна в Україні: привабливість доданої вартості та виклики виробництва
Джерело фото: Hungrana.hu
Глибока переробка дуже перспективна для України, оскільки в країні є широка і різноманітна сировинна база для виробництва продукції з високою доданою вартістю. Друга причина — серйозні логістичні обмеження у вивезенні зерна, які були і до війни. Як зазначає віцепрезидент Української Асоціації промислових біотехнологій Олександр Маліцький, 20% врожаю було важко або неможливо експортувати. Третя причина, яку називає експерт — відсутність в Україні цілого ряду важливих харчових інгредієнтів, що виробляються завдяки переробці. Про перспективи та виклики сфери глибокої переробки зерна експерт Олександр Маліцький розповів на онлайн-зустрічі Trend&Hedge Club.
Із чого складається додана вартість на прикладі переробки кукурудзи
Сфера переробки цікавила українських підприємців ще до війни, а зараз, після блокування експорту, і поготів. Глибока переробка дає можливість зняти проблему доставки агропродукції за кордон і збільшує прибуток з тонни зерна. Олександр Маліцький показав, якою може бути додана вартість однієї тонни кукурудзи, якщо переробити її на біоетанол або на лимонну кислоту.
Переробка кукурудзи на біоетанол
Якщо йдеться про переробку кукурудзи в біоетанол, треба врахувати, що в результаті виходить три види продукції, однакові по об’єму і показниками, звертає увагу Олександр Маліцький. Це, власне, безпосередньо паливний етанол, суха післяспиртова барда (або висівки — високобілкові добавки, які йдуть на корми тваринам) і вуглекислий газ.
Останній продукт не менш привабливий, ніж перші, оскільки його використовують у харчовій промисловості, холодильних установках, вогнегасниках тощо. Для збору СО2, як пояснив експерт, на бродильних чанах встановлюють спеціальні вловлювачі газу, потім його перетворюють в зріджений газ і реалізовують.
Олександр Маліцький навів приклад розрахунків доходу на таку продукцію за цінами минулого року, — різниця у вартості зерна і продуктів переробки склала 125 євро на тоні.
«Я брав цифри на кінець 2021 року. Тоді тонна кукурудзи коштувала 230 євро. В таблиці видно, скільки всього отримують із тонни зерна. Загальний дохід виходить 355 євро. Безумовно, це середній показник, бо вартість може відрізнятися залежно від проєктів, але загалом співвідношення буде приблизно однакове», — підсумував Олександр Маліцький.
Також експерт звернув увагу, що зараз ситуація по біоетанолу більш сприятлива, але зазначає, що ціни на цей різновид палива досить мінливі.
«Якщо в розрахунках я брав десь 600 євро за тонну, то зараз ціна знаходиться в межах 900 євро, +- 50. Тому прибутковість паливного біоетанолу зараз значно виросла. Але це не характерно, бо вартість такого палива відрізняється високою волатильністю», — зазначив віцепрезидент Асоціації промислових біотехнологій.
Переробка кукурудзи на лимонну кислоту
Наступний приклад — виробництво лимонної кислоти із кукурудзи. У цьому випадку окрім кислоти отримують кукурудзяний глютен, сухий глютеновий корм (це висівки з високою сумішшю протеїнів) і кукурудзяний зародок, який використовується для виробництва кукурудзяної олії.
«Загальний дохід складає 637 євро. Тут додана вартість значно вища, але, варто сказати, що і сам проєкт з виготовлення лимонної кислоти буде трохи вищий, ніж з виробництва біоетанолу», — зазначив експерт.
Також Олександр Маліцький звернув увагу, що для виготовлення лимонної кислоти потрібно буде не лише побудувати завод, але й внести зміни на рівні уряду, оскільки зараз значна частка цього продукту завозиться на український ринок із Китаю. Щоб вітчизняному виробнику стало вигідно будувати завод і постачати лимонну кислоту на внутрішній і європейський ринки, треба запровадити високе ввізне мито для іноземної продукції.
Розрахунок собівартості продукції переробки
Розрахунок собівартості виробленої продукції — це один аспект, який цікавить бізнес. І тут, як каже Олександр Маліцький, можуть бути помилки, які зводять нанівець всі потенційні доходи. А причина — неправильний підхід до розрахунку.
«Часто запитують, яка буде собівартість випуску продукції з тонни кукурудзи чи пшениці в умовах України? Але на це питання неможливо відповісти відразу. По-перше, треба врахувати, яким чином обчислювати собівартість. Якщо економісти, наприклад, у виробництві біоетанолу порахують продукцією одну тонну палива, і спишуть на неї всі затрати, — вийде збиткове підприємство. Але це неправильно, бо, крім палива, виробляється ще два продукти — барда і вуглекислий газ — тому тут підрахунки вартості треба вести за іншою схемою», — каже експерт.
На собівартість продукції, що випускає переробний завод, впливає багато різних факторів, які залежать від місцевих умов: локації підприємства, можливостей місцевого енергопостачання, кадрової політики, сировини. За словами Олександра Маліцького, собівартість одного продукту може відрізнятися навіть в межах тисячі кілометрів. Тому експерт звертає увагу, що в подібних проєктах дуже важко сходу назвати економічні показники.
Виклики глибокої переробки: з чим можуть зіткнутися компанії, які планують будувати підприємства?
Додана вартість продукції переробної сфери виглядає дуже привабливо, проте для будівництва біопереробних заводів треба подолати багато викликів. Для того, щоб визначитися, чи варто компанії йти в переробку, і що саме виробляти Олександр Маліцький пропонує відповісти на сім запитань.
- Чи буде затребуваною продукція, яку хочете виробляти, у довготривалій перспективі?
- Чи доступна технологія виробництва цього продукту?
Дуже важливий фактор — щоб технологія виробництва була доступна та передавалася з можливістю виробляти і вдосконалювати потрібні мікроорганізми безпосередньо на підприємстві в умовах заводської лабораторії.
«Наприклад, щодо виготовлення лізину: українські компанії кілька разів намагалися отримати доступ до відповідних технологій. Але цей доступ дуже обмежений і на сьогодні практично неможливий. Розробники технології можуть піти на будівництво заводу, але під їхнім керівництвом. Тобто, у вас буде виробничий придаток, і все», — звернув увагу Олександр Маліцький.
Експерт наголошує, якщо вже будувати завод, то потрібно мати повний доступ до технологій, а не залежати від розробників.
«Це не догма, можна йти іншим шляхом. Але все ж ми рекомендуємо працювати в першу чергу з продуктами, в яких є доступ до повного комплекту технологій», — додав спікер.
- Чи можливий сталий розвиток цього підприємства?
За словами експерта, варто брати до уваги сталий розвиток майбутнього заводу та його економіки, можливості забезпечити ефективність бізнесу. А також враховувати вирішення соціальних та екологічних проблем.
- Чи є кваліфіковані кадри, які можуть забезпечити виробництво продукту? Чи є можливість набрати «кістяк» колективу технологів, влаштувати навчання та перепідготовку кадрів?
Кадри — ще один серйозний фактор, звертає увагу Олександр Маліцький, оскільки для переробного виробництва потрібен дуже кваліфікований персонал.
«В Україні, на жаль, ще немає вишів, які цілеспрямовано готують спеціалістів. Є спеціалісти схожих спеціальностей, але для них треба організувати додаткову перепідготовку. Але задачу можна вирішити, Україна володіє хорошим кадровим потенціалом. Минулого року я зустрічався з представниками Одеської академії харчових технологій, ми намітили план спільної роботи для підготовки спеціалістів. Думаю, до втілення цього плану ми повернемося незабаром», — каже Олександр Маліцький.
- Чи достатні потужності логістики сировини і готової продукції?
Великий завод вимагає гарну залізничну та автомобільну логістику для доставки сировини і допоміжних матеріалів, яких може бути багато. І, звичайно, для відвантаження готової продукції. Проте експерт звернув увагу, що найчастіше логістичні можливості мають дуже великі обмеження.
- Чи достатнє забезпечення електроенергією?
Як зазначив Олександр Маліцький, не завжди підприємства мають змогу отримувати необхідну потужність електроенергії.
«Багато хто приходить до нас із тим, що в них є майданчик, на якому був завод, і споживання електроенергії там в межах 1 МВт. Зазвичай треба говорити про споживання вище 5 МВт, в 10 МВт. Також дуже багато потрібно води. Тому тут важливо відразу дивитися наперед, чи буде можливість забезпечити енерго- та іншими ресурсами майбутнє підприємство», — коментує віцепрезидент Асоціації.
- Чи готові багато вкладати в будівництво переробного заводу?
Експерт наголошує, що проєкти з переробки доволі серйозні, і через те — дуже дорогі.
«Вартість зазвичай починається з 40-50 млн євро. Є варіанти побудувати завод за 25-30 млн євро, але це індивідуальні випадки, де враховуються місцеві умови, які забезпечують рентабельне виробництво на низькій потужності та, відповідно, з малим об’ємом інвестицій», — зазначив Олександр Маліцький.
Читайте по темі: Переробка агросировини в енергію: біоетанол. Які потрібні інвестиції та які перспективи?
Також експерт назвав ще дві важливі особливості, до яких треба бути готовими. Перше — це довготривала окупність переробних заводів — 5-7 років і вище.
«Були проєкти, які показували менші терміни окупності, але завдяки місцевим умовам — дешевше закупили зерно, і таке інше. Тому сподіватися, що окупність буде менш як 5 років, не варто. Це звичайний термін окупності для високотехнологічних підприємств, і якщо ви виходите в 5-7 років, то це вважається успішним в фінансовому плані підприємством», — звернув увагу спікер.
Другий момент: для забезпечення беззбитковості підприємства існує нижня межа виробництва. І ці обсяги продукції перевищують потреби українського ринку. Олександр Маліцький каже, що коли задумується подібний проєкт із переробки, варто розуміти, що частину продукції потрібно буде експортувати.
Загалом попит на продукти переробки агропродукції у світі буде зростати, зазначає Олександр Маліцький. Серед факторів, які цьому сприятимуть, експерт називає запит споживачів на біологічно чисті продукти, створені із натуральної рослинної сировини.
Олена Гайдук, Elevatorist.com
