АгроЕкспедиції 
Біржа елеваторів 
Фатальні ціни та відсутність можливостей — як по олійному ринку України б'є війна
Джерело фото: Elevatorist.com
Українські аграрії та експортери України з нетерпінням очікували звістки зі Стамбулу — чи розблокують таки три наші чорноморських порти, чи ні? А якщо розблокують, то коли й на яких умовах? Гадаємо, чи не найбільше з цього приводу переймалися українські переробники олійних, бо за словами генерального директора Асоціації «Укроліяпром» Степана Капшука, ринок дуже втрачає свою рентабельність. Про це він розповідав під час онлайн-конференції ПроАгро.
Україна вже кілька років поспіль є номером 1 у світовому виробництві соняшникової олії. Це вже настільки стало звичним для нас, що ми… перестали цим пишатись, сприймаючи такі обставини як даність. Під новинами про першість у виробництві бували в нас коментарі у стилі — ну то й що, ми вже давно лідируємо, знайшли чим вразити.
А вразити оліярам насправді є чим: наша олійна переробна галузь — це майже $8,5 млрд валютної виручки в минулому році, тобто 5% ВВП всієї країни, і 15% від загальної валютної виручки. Тож є чим і постійно пишатися, і є що втрачати.
Втрачаємо експорт шротів
За словами Степана Капшука, зараз ситуація на олійному ринку ще не критична, але зростання логістичних витрат робить переробку олійних в Україні не те що неможливою, але нерентабельною. Особливо критичні справи на ринку шротів — ціни там настільки впали, що виробникам простіше спалити продукцію, аніж її експортувати. Вартість фрахту зараз така, що експорт шротів в Україні зупинився.
«Потрібно ставити питання щодо зниження фрахту суден. Доставка до Туреччини нашого шроту обійдеться у $227 при ціні у $240. Скажіть будь ласка, хто за $13 буде туди його поставляти? Тому на сьогодні відмовилися від його експорту»,— пояснює Степан Капшук.
На внутрішньому ж ринку шрот зараз коштує десь 2000-3000 гривень за тонну. Безцінна білкова сировина настільки знецінилася, що її буде просто знищено у топках, аби не нести додаткові витрати в воєнний час.
«Коли сьогодні він коштує 2800-3000 грн, і деякі заводи вже почали його спалювати, то я кажу, що це злочин. Так не має бути, невже в нас немає зараз тваринництва, щоб забрати хоч 30-40 тис. тонн шротів, які зараз виробляються. Це кощунство», — вважає гендиректор «Укроліяпром».
Виходу особливо й немає: згодувати б шрот корівкам, АЛЕ в нас їх зараз всього близько 400 тис. голів разом зі свійськими. Експортувати б соняшниковий шрот до Китаю, де з нього, до речі, роблять білкові ізоляти для харчової промисловості, АЛЕ не працюють порти і вартість фрахту жахлива. Продати б соєвий шрот, АЛЕ основним покупцем його була Білорусь. Ще частку соєвого шроту купувала Туреччина, АЛЕ вони зараз активно купують саму сою. Забагато цих АЛЕ, ринок не в змозі витримати їх у такій кількості під час воєнних дій в країні.
Втрачаємо об'єми експорту соняшникової олії
Степан Капшук каже, що в березні вся переробка олійних в Україні спинилася. Зараз потроху відновлюється, що дає змогу перероблювати 10-15 тис. тонн сировини на добу проти 50-70 тис. тонн довоєнних об'ємів. Зрозуміло, що частка ОЕЗів знаходиться у зоні бойових дій та на окупованих територіях, але є й інші чинники зменшення виробництва.
«Зараз працює десь близько 15% заводів. Ви спитаєте, а чому ж більше не працює? А ось тут й починається момент істини. Ми не можемо сьогодні продати не тільки шрот, але ще й олію»,— говорить гендиректор «Укроліяпром».
І пояснює, що в Європі олія у тій кількості, в якій її виробляє Україна, не потрібна. Наші потенційні ринки по олії — Індія та Китай. А туди зараз постачати важче важкого.
«Ми готові сьогодні запустити ще 20 заводів, але вони не запускаються тому що є проблеми з продажами продукції», — каже Степан Капшук.
Він додає, що зараз б'ється на власному фронті, і цей фронт зветься логістика.
«Трошки вдається домовитися з «Укрзалізницею», треба віддати належне і її керівництву, і самій роботі залізниці. Але цих об'ємів замало. Із 4 млн тонн вантажів за місяць вони перевозять 82 тис. тонн олії та 52 тис. тонн шроту. Оце й все. Без залізниці виштовхати всі ті об'єми, що виготовляємо, ми, нажаль, не зможемо», — зазначає головний оліяр країни.
Новий маркетинговий рік у переробників соняшника почнеться з 1 вересня. Степан Капшук вважає, що на цю дату вітчизняні виробники зроблять 5,2 млн тонн соняшникового масла, експорт продукції буде в обсязі 4,3 млн тонн, внутрішнє споживання — 400 тис. тонн.
«І очікуємо перехідних залишків у 450, можливо 500 тис. тонн — це та олія, що зараз зберігається у портах і яку зараз неможливо вивезти»,— додає він.
Для порівняння, у 2021 році Україна експортувала 5,1 млн тонн соняшникової олії, що склало близько 85% від її загального виробництва. На другій сходинці світових експортерів зі значним відставанням у обсягах була РФ з об'ємами у 2,4 млн тонн.
За підрахунками фахівця, до кінця сезону в Україні має бути перероблено близько 12 млн тонн соняшникового насіння, експорт самої сировини Степан Капшук оцінює у 2 млн тонн. Перехідних залишків соняшника залишиться близько 2,5 млн тонн.
«Я ніколи не прогнозую, я завжди отримую цифри, і виходячи з них вже роблю підрахунки. Розрахункові дані такі: 8-11 млн тонн — це саме той потенціал, який ми мусимо за любу ціну переробити. І звичайно всі у цьому зацікавлені, бо це робочі місця, це 100 тис. людей, що працюють у цій промисловості. Але враховуючи, що на сьогодні активні лише 15-20% переробки, вся решта працівників зараз без роботи. І ми просто втрачаємо спеціалістів, ми ставимо питання бронювання, це не все так просто, але головне — зберегти колективи, зберегти фахівців, це окрема тематика», — стверджує Степан Капшук.
Переробка потребує комплексного підходу
Вторгнення російських військ в Україну та блокада портів підштовхнули інтерес державних керманичів до переробки власного зерна в самій країні. Це зрозуміло, бо продукція з доданою вартістю — то вже не сировина ані за попитом, ані за ціною. До того ж, переробка — це ще й шлях до ефективного енергозбереження та енергетичної незалежності. І саме виробники олії успішно ідуть ним вже 20 років як.
«Щоб ви розуміли — якщо зібрали 16 млн тонн, то з них 15% лушпиння, це більше 2,2 млн тонн. Дві тонни лушпиння замінює 1000 кубометрів газу. І в першу чергу розвиток нашої галузі став можливим саме через відмову від використання газу. Наприклад, у цукровій галузі близько 40% структури собівартості складає газ. А в нас, з урахуванням того що ми також, буває, використовуємо газ, — 5-10%, це й стало для нас патичком-рятівничком. До того ж, на трьох ОЕЗах налагоджено виробництво електроенергії», — говорить Степан Капшук.
Щоб більш успішно розвивати загальну переробку зерна в країні, в ній має також паралельно розвиватися тваринництво. Приклад такого комплексного підходу є в Америці та Аргентині.
«В США перероблюють 140 млн тонн кукурудзи, але біля переробних заводів там стоять тваринницькі комплекси на 56 тисяч голів. Ось що дійсно потрібне, бо можна перероблювати, а куди барду дівати?» — каже фахівець.
В Аргентині ж переробка олійних забезпечує кормами більше 50 млн голів ВРХ. Заводи в Росаріо, а це десь 80% всього переробного потенціалу олійних в країні, за рік можуть виготовити близько 52 млн тонн продукції. Тож аргентинські бички також не голодують.
«Коли і в нас їх буде не 400 тисяч разом зі свійськими, а хоча б як раніше 5 млн, тоді все буде працювати. Воно все пов'язано», — впевнений Степан Капшук.
А ще і в США, і в Аргентині виготовляють біодизель. Степан Капшук говорить, що Україна також має потенціал цього виробництва, але і тут має бути комплексний підхід.
«Технології відомі, свого часу була така програма «Рапсодія», Вінниця до цього йшла, але все здохло. Чому? Тому що на законодавчому рівні не було прийнято норматив: 5% в сумісних бензинах. Якщо цього не буде — не буде нічого», — каже голова Асоціації.
І пояснює далі — сьогодні ціна ріпаку у Рені $380, а ціна бензину чи солярки — 60 грн/літр, тож сенс перероблювати є. Але переробку на харчовому підприємстві з використанням метилового спирту (а саме він використовується у технології виробництва біодизелю) вам ніхто не дозволить. Хоча сама модернізація не така вже й дорога — 15-17 млн грн, щоб зробити добудову на ОЕЗі.
Маючи за плечима не дуже позитивний досвід, до вірогідності масштабного виготовлення біодизелю в Україні фахівець ставиться трохи скептично. Хоча всі можливості у країні для цього існують: і потенційних потужностей, і сировини вистачає.
«Ріпак затребуваний у Європі. Він вирощується в нас саме тому що його охочу купує Європа. Із 2,7 млн тонн 2,4 млн тонн купив ЄС. Тому тут для мене однозначно, ріпак — це дуже хороша культура, та, на жаль, не для нас. Стратегічна, але для Європи», — говорить метр.
Взагалі ж Степан Павлович впевнений, що олійна галузь України зможе пережити важкі часи, за її життя оліяри будуть боротися до останнього, адже скільки туди вже вкладено ресурсів, як матеріальних, так і людських, душевних.
«Олійно-жировий комплекс країни — він є, був і буде. Не дивлячись ні на що», — стверджує Степан Капшук.
Майя Муха, Elevatorist.com
