Іван Ніякий: Danube Logistics Group вже наближається до лідируючих позицій по об'ємам перевалки в Рені

Директор Danube Logistics Group Іван Ніякий
Джерело фото: Elevatorist.com

Стивідорна компанія Danube Logistics Group з'явилася на українському ринку 5 місяців тому, вже під час воєнного стану в країні. В порту Рені Danube Logistics Group отримала статус портового оператора, планує збудувати там склад для зерна. Також компанія в рамках Зернового коридору здійснює перевалку в Одеському порту.

Більш детально про створення бізнесу, досягнення та плани на майбутнє поговорили з директором Danube Logistics Group Іваном Ніяким.

Створення Danube Logistics Group

Іван, Вас на ринку знали як очільника компанії «Краншип». Ви пішли з посади, чому?

Іван Ніякий: Так, я 12 років пропрацював у «Краншипі», пройшов по всій вертикалі знизу до верху. І вирішив йти далі. Зміни назрівали давно. Ще до війни я брав участь у конкурсі на посаду першого заступника голови Морської адміністрації, був вже на фінальній стадії. На 24 лютого 2022 року у мене була призначена співбесіда в тодішньому Міністерстві інфраструктури в Києві. Тож 23 лютого я зібрав речі, поставив будильник на ранок та налаштувався на фінальні конкурсні випробування. Вибухи о 5-тій ранку змінили все. Конкурс спочатку перенесли, а потім вже в моєму світогляді у зв'язку з війною відбулися певні зміни, тож я взагалі передумав продовжувати чей шлях.

Я розумів, що більше користі для своєї країни я зможу принести в бізнесі, який я добре знаю, де пропрацював багато років. З початком війни країна стикнулася з великою кількістю труднощів, логістичних у тому числі. З перших днів я працював у логістичному штабі, який створив перший віце-прем'єр-міністр. Там зібралась дружня, серйозна, хороша команда. Були представники Мінагрополітики, Мінінфраструктури, також допомогали Олег Варивода, Віктор Берестенко, Олександр Мащенко і Масі Найєм. Разом ми курировали всі продуктові мережі — допомагали їм організовувати доставку, роботу з блокпостами, військовими адміністраціями, іншими структурами. У той час це була важлива робота, оскільки через паніку почалися перебої з продовольством.

Після того як знялася перша напруженість, вже в квітні, я поїхав до Бессарабії. Через закриття чорноморських портів вантажопотоки на Дунаї зросли в 10 разів, я побачив, що багато процесів потребують налаштування. На той час ми з друзями паралельно займалися своїм проєктом — збирали та відправляли допомогу до Миколаєва, для мешканців та військових. Всі зійшлися на думці, що існуючі проблеми в Бессарабії — через неправильне та неефективне використання логістики.

Тоді й прийшла ідея об'єднати наш досвід, знання, вміння та створити нову компанію. Засновником виступила Анна Губанкова, дочка Юрія Губанкова, власника терміналу «Бруклін-Київ». Я став директором, і ще є низка непублічних стейкхолдерів.

Як починали реалізовували ідею?

Іван Ніякий: Базовий порт ми обирали між дунайськими Ізмаїлом і Рені. Зрештою, зупинилися на Рені, тому що на той момент вже було багато запитів від потенційних клієнтів. Потім накидали бізнес-план. Далі підписалися з усіма контрагентами, уклали договір із Ренійською філією АМПУ, уклали договори із ДП, з усіма необхідними службами. Знайшли складські приміщення, найняли людей.

Більшість наших співробітників, які працюють в Рені, з Миколаєва. Ми їх привезли, забезпечили житлом, вони отримують ринкову зарплату, і їхній досвід дуже став у нагоді. Є кілька працівників з Херсона. В цілому ми досить швидко, не скажу, що без проблем і легко, але досить швидко набули статусу портового оператора в Рені і сьогодні повноцінно вантажимо морські судна до 7 тис. тонн, баржі, каравани, тобто активно розвиваємо термінал.

Наявні можливості та активи Danube Logistics Group в Бессарабії

Давайте підсумуємо — з якими активами входили та що маєте на сьогоднішній момент?

Іван Ніякий: Ми входили з активами у вигляді багажу нашого досвіду, знань та умінь, розуміння, бачення ринку та його можливостей, що на той момент були обмежені лише Бессарабією та Дунаєм.

В Рені у нас не було жодних потужностей, коли ми туди заходили. Були лише ідеї, невеликі інвестиції та велике бажання допомогти нашим транспортникам, людям, які залишилися без роботи через військові дії. Що сьогодні у нас є? Ми закупили техніку, закуповуємо автотранспорт, орендуємо нерухомість. Зараз купувати землю, склади та все інше — не на часі.

Тобто, зараз ви орендуєте в Рені склад та обладнання для перевалки?

Іван Ніякий: Так, склад та складське обладнання орендуємо. Самостійно закупили навантажувачі, зерномети, контейнерні перевантажувачі. Звісно, наші можливості там не порівняти з можливостями «Бруклін-Київ», «ТІС» та «Рісойл». Але насправді за існуючих обставин — це найкраще рішення. Воно може виглядати дещо безглуздо, але дозволяє нам максимально ефективно вантажити з машин за прямим та складським варіантами.

Хто у вас керує роботою компанії?

Іван Ніякий: Роботою компанії керую я. У нас працює загалом сьогодні близько 80 людей, це якщо рахувати повністю виробничий персонал, з докерами, водіями. У нас є головний бухгалтер, головний фінансист, спеціаліст по кадрах, з охорони праці та ін.

Основний офіс знаходиться в Одесі. В порту Рені теж є офісні приміщення. В нас там є керівник терміналу, він із Миколаєва.

Робота в рамках Зернового коридору

А які можливості у Danube Logistics Group в порту Одеса?

Іван Ніякий: З відкриттям Зернового коридору в нас з'явилася можливість надавати нашим клієнтам послуги і в Одесі. Туди ми надсилали партії зерна по 7-12 тис. тонн. У грудні вже відвантажили свій перший хендісайз — 27 тис. тонн ячменя та кукурудзи, комбіноване навантаження.

В Одесі ми працюємо з різними терміналами. Зокрема, налагодили відвантаження зернових на Одеському портовому холодильнику (ОПХ) — терміналі, який історично працював раніше лише з рибою, цитрусами та не був призначений для роботи з зерном. Разом з керівництвом терміналу ми розробили технологію по зерновим вантажам, і зараз можемо там приймати, накопичувати та вантажити.

Чи можете розповісти, як виглядає ця технологія?

Іван Ніякий: Оскільки ОПХ не призначений для зберігання насипних вантажів, то ми там приймаємо машини та фасуємо зерно у біг-беги. І вже біг-беги складають в приміщеннях ОПХ. В такий спосіб можемо накопичити там близько 10 тис. тонн зерна.

Далі ставимо судно до причалу і двома портальними 5-тонними кранами завантажуємо зерно у трюми. Кожен кран одночасно може підняти 5 біг-бегів з нижнім розвантаженням. Третім ходом працює конвеєрний навантажувач.

Біг-беги розвантажуються та залишаються на терміналі?

Іван Ніякий: Так. Ми робимо з ними до 7 оборотів. Кожен з них вартує близько $10 за штуку, тож було б нерозумним додавати ці $10 до вартості зерна, яке й так дорогою набирає логістичних надбавок.

В грудні минулого року привезли в Одесу з Рені великий конвеєрний навантажувач. В нього 12 м висота підйому, вантажимо з причалу на судно за прямим варіантом із продуктивністю 300-500 тонн на годину, тобто в середньому до 5 тис. тонн зерна на добу.

Як взагалі виглядає весь обсяг ваших послуг в Одесі?

Іван Ніякий: Якщо ранжувати нашу діяльність, то Danube Logistics Group в першу чергу — стивідор, в другу — експедитор, ну і весь комплекс супутніх послуг. Все це більше стосується терміналу в Рені. В Одесі у нас трохи інша картина. Оскільки тут будувати новий термінал абсолютно не на часі, ми просто знайшли складські площі, близько 40 тис. кв.м, де можемо накопичувати до 40 тис. тонн. вантажів.

У нас є невеликі квоти на різних терміналах, є і свої склади, які просто не в порту. Вони знаходяться, скажімо так, за два кілометри від причалу. Я не називатиму точні координати, але для розуміння, два кілометри від причалу — це одна машина робить ходку за 40 хвилин в кругову. Це, можна сказати, фактично в порту.

Машини чиї? Ваші?

Іван Ніякий: Ні. Ми зараз купили 5 машин, але вони нам потрібні більше в Рені. В ринок автоперевезень ми тільки входимо. До того всі машини фрахтували, брали на споті. З машинами ніде проблем немає, в Одесі також. Є лише проблеми з вартістю послуг… Зараз цей ринок дуже перегрітий ажіотажем, мегапопитом. Оскільки машин поменшало загалом, ніж було до війни, вони різко стали дуже затребувані, тому ціни дуже зросли через невизначеність, підвищення вартості утримання машин і таке інше.

Досягнення та плани

Які з своїх досягнень на теперішній час Ви вважаєте найкрутішими та найважливішими?

Іван Ніякий: На сьогодні зерновим коридором ми відправили вже 9 суден, серед них є 3 хендісайзи.

Вважаю досягненням той факт, що ми увійшли в ринок та отримали статус портового оператора, що було дуже не просто. І сьогодні ми вже наближаємося до лідируючих позицій по об'ємам перевалки. Також ми замахнулися на будівництво контейнерного терміналу в Рені. Думаю, що це реально, хоча і набагато складніше, ніж те, що ми робили до цього. Але план вже є, територію знайшли, причали, де це можна зробити, також придивилися. Ну а клієнтів там черга стоїть.

Мабуть, бажаючих працювати з контейнерами у Рені багато? Чи висока там конкуренція?

Іван Ніякий: Бажаючих сьогодні, дійсно, дуже багато. Але настали нарешті ті часи, коли обирають по компетенції, обирають кращого. Не того, в кого більше грошей, а того, хто дійсно зробить так, що причал буде постійно занятий, на майданчику буде оборотність, буде йти потік контейнерів. Адже бувало й таке, коли навіть крупні агрохолдинги, що мали багато вантажів, просять в порту під ці вантажі причал.

Їм дають причал, а вони не можуть ні судно зафрахтувати, ні машини нормально поставити, ні домовитися з елеваторами, щоб організувати правильно підвіз, щоб не було простоїв, з якістю проблеми. Вони просто не знають, як це все правильно робити. Ми приходимо і кажемо: ось наша команда, у кожного є досвід у транспортній сфері, великий послужний список. В нас є клієнти, топові контейнерні лінії, які дійсно можуть надати гарантії, що вони будуть тут працювати. І виходить досить чесний конкурс, де в нас мало конкурентів насправді.

Ви стикалися з якимись проблемами під час реалізації проєкту?

Іван Ніякий: З якимись проблемами ми стикалися на кожному кроці реалізації проєкту. Елементарно, через велику завантаженість траси вантажівками, дорога до Рені із Одеси займала 7-10 годин, при звичайних 3,5-4 години. Ми не могли завезти документи. Така сама ситуація була, коли ми завозили контейнери під лабораторію, ваги.

Друге — електрика. Нам треба бути онлайн 24/7, треба бути у прямому постійному контакті що стосується підвозу вантажів, якісних показників, лабораторії. Після однієї з ракетних атак в порту Рені 3 дні не було світла та зв'язку. Були вимушені на той час призупинити роботу. Щоб такого не повторилось прийняли заходи — закупили Старлінки, генератори. Зараз маємо постійний зв'язок з нашими працівниками та клієнтами, техніка також працює постійно.

Якими ви бачите майбутнє перевалки та логістики в Дунайських портах? Коли закінчиться війна, всі повернуться на Велику воду, має сенс будувати контейнерний термінал в Рені?

Іван Ніякий: Думаю, що контейнерний термінал на Дунаї — це не контейнерний термінал в одеських портах, вартість якого 200-300 млн доларів, це зовсім інше. У нас не буде таких величезних кранів. На Дунаї достатньо перевантажувати контейнери одним краном, відвозити їх на майданчик, де буде річстакер (обладнання для штабелювання, — прим. ред.).

В порівнянні з великими контейнерними терміналами він вийде досить недорогий та мобільний, його в разі чого можна буде переміщувати між портами. Ми не говоримо про те, що тут будуть серйозні вкладення. Ми намагаємося уникати капітальних інвестицій, прив'язаних до якогось конкретного місця, тому що маємо бути дуже гнучкими. Наша філософія зараз така — робити все настільки швидко, наскільки це можливо. А капітальне будівництво — це гра в довгу. І якщо ми кажемо, що будуємо склад, то мається на увазі, що робимо його як тимчасову споруду, з мінімальними вкладеннями, щоб його можна було за 3 тижні збудувати і почати працювати.

Що стосується Дунаю взагалі — в минулому році вантажообіг дунайських портів зріс у 10 разів в порівнянні з 2021 роком. За цей час там вибудувалося багато нових логістичних ефективних процесів. Зараз в нас є гарний вантажопотік соняшника до Болгарії. Також постійне сполучення з портом Констанца (баржі ідуть вгору по Дунаю через гирло Бистре). Ми завозимо генеральні вантажі з Туреччини та відправляємо зернові у зворотньому напрямку. Є ще багато вантажопотоків, які потрібно розвивати.

АМПУ зараз проводить днопоглиблення гирла Бистре. Вже є 5,7 м прохідної осадки, обіцяють у березні зробити взагалі 7 м. Відпаде необхідність у Суліні. Судна можна буде проводити через наш український канал. Це дуже знизить витрати, розвантажить черги та підвищить оборотність дунайських портів.

Я думаю, що половина вантажопотоку, що є на сьогодні, там залишиться.

Які виклики Ви вважаєте для себе найпотужнішими?

Іван Ніякий: Перше — це будівництво складів в Рені, друге — контейнерний термінал, також в Рені, третє — ще кілька суден «зерновим коридором» через порти Великої Одеси. Це такі три показника, по яких ми зможемо через 2 місяці судити про результати нашої діяльності.

Допомога країні та особисті перезавантаження

Ви казали, що компанія допомагала жителям Миколаєва та ЗСУ на початку війни. Зараз допомогу продовжуєте?

Іван Ніякий: Ми допомагали та продовжуємо допомагати, але не озвучуємо цифри, не фотографуємося з відправками. До Миколаєва зараз ще приєднався Херсон у плані гуманітарної допомоги. Ті кошти, які ми зараз заробляємо, можемо у більшій ступені надавати нашим військовим та жителям зони бойових дій. І це мотивує ще більше, бо на сьогодні, відверто кажучи, матеріальні ресурси в людей практично вичерпані. Якщо на початку війни всі побігли, і я в тому числі, і понесли гроші на ЗСУ, то зараз ситуація змінилася, безробіття — і люди вже думають, як їм самим виживати. Тому те, що ми можемо допомагати, це нас дуже мотивує та підштовхує вперед.

В якому режимі працюєте Ви особисто?

Іван Ніякий: З серпня я працюю взагалі без вихідних, без будь-якого відпочинку. В роботі я можу максимально ефективно використовувати свої знання та вміння, робота не дає мені з'їхати з глузду від усього, що відбувається зараз з нашою країною. Я розумію, що тут я можу бути більш корисним для держави, чим я залишився б на попередньому місці. Думки поїхати за кордон в мене ніколи не було. В такому режимі живу не лише я, практично всі ми працюємо в такому режимі.

Ви у собі відчули якісь зміни за цей час?

Іван Ніякий: Я відчув фундаментальні зміни у перші місяці війни. Я ніяк не міг вписати війну в свій внутрішній світ — як це все взагалі могло статися, як це взагалі можливо? Мабуть, як і більшість українців.

Коли постійно знаходишся у стресі, літають ракети над головою, а в людей навколо велике горе — система цінностей просто перевертається з ніг на голову. Починаєш по іншому відноситися до якихось простих радощів, цінувати людей — близьких, знайомих. Коло спілкування в мене, мабуть, наполовину змінилося.

Зараз ходжу у кросівках, джинсах та худі, раніше це були сорочки, костюми. А сьогодні тобі на все це байдуже. Їхати 5 годин у сорочці та костюмі в машині, та нащо воно потрібно, закинув собі два флісових худі, тепленьких та зручних, і погнав :)

Відчуття причетності до героїчного спротиву нашого народу — воно тримає тебе на плаву, надає крила. Це не порівняти з тим, що роблять хлопці на передовій, але я намагаюсь робити по максимуму. Я думаю, що війна буде впливати на нас все життя.

Для підтримки ментального та фізичного здоров'я у мене дуже прості рецепти — повна відмова від алкоголю та шкідливих звичок, максимум часу з близькими та друзями. Спорт і хороші книжки, коли є можливість. Дехто із знайомих практикують медитації, йогу. Потрібно турбуватися хоч трохи про себе, тому що нам ще відбудовувати нашу країну.

Іване, дякуємо за цікаву розмову!

Майя Муха, Elevatorist.com