АгроЕкспедиції 
Біржа елеваторів 
Вісь млина в паркані і жорна з Франції: Україна долучилася до Європейських днів млинарної спадщини
Джерело фото: journees-europeennes-des-moulins.org
Цими вихідними, 17 і 18 травня, європейці відзначають дні млинів та млинарської спадщини. Цьогоріч в ініціативі беруть участь два українські вітряки. Їх, на відміну від сотень інших об’єктів, відновили завдяки небайдужості істориків та меценатів. А в європейську ініціативу ці вітряки потрапили завдяки Українській млинологічній асоціації. Розповідаємо ці надихаючі історії.
Млини стають центром культурного життя
Європейські дні млинів — це масштабна подія, коли вітряні та водяні млини по всій Європі відкриваються для відвідувачів. Ініціативу започаткувала Федерація млинів Франції, членам якої належать 200 млинів у країні. У Франції дуже багато історичних пам’яток, тому за допомогою ініціативи млинарі приваблюють туристів саме до своїх об’єктів.
«Суть події в тому, щоб привернути інтерес широкої публіки. Один вікенд, цього року у травні, коли багато млинів по Франції відкриті до відвідування. Там проводяться різні заходи, майстер-класи, ярмарки, екскурсії», — розповідає заступниця голови Української млинологічної асоціації, членкиня Міжнародного млинологічного товариства (TIMS) та краєзнавиця Олена Крушинська в ефірі «Українського радіо».
За 16 років до ініціативи приєдналися млинарі Німеччини, Нідерландів та інших європейських країн. На офіційному сайті події є карта і списки об’єктів, які можна відвідати. Пропонується шукати по типу млинів або по країні і регіону. Посилання на сайт-карту тут.
Українські вітряки поруч з європейськими млинами
Цьогоріч на карті європейських млинів є і українські вітряки, і це — заслуга пані Олени. На офіційному сайті події розмістили інформацію про два українські об’єкти: вітряк у селі Івківці Черкаської області та вітряний млин у селі Пустовіти на Київщині. Тепер європейці, які вивчають історичні пам’ятки на сайті, зможуть почитати і про українські млини. А українці зможуть 17-18 травня відвідати вітряки наживо.
Спочатку передісторія. Як розповіла краєзнавиця, європейська спільнота дослідників млинарства дуже дружня і підтримуюча. Тому Олену Крушинську, як представницю українських дослідників, запросили виступити на конгресі млинарів Франції у квітні. Вона записала відео, де не лише показала унікальний вітряк в селі Пустовіт на Київщині, але й розказала про воєнні злочини росіян, пов’язані з зерном і хлібом. Зокрема — про обстріл хлібозаводу в Сумах на Вербну неділю та гуманітарну автівку з хлібом у Херсонській області. Відео пані Олени викликало значний відгук на конгресі.
«Писали, підтримували і запропонували: «Будь ласка, візьміть участь в наших Європейських днях млинів, щоб ми могли ваші пам’ятки включити в мережу, більше говорити про Україну і нагадувати, що їй треба підтримка», — розповідає краєзнавиця.
Старовинний вітряк на Київщині
Один з об’єктів, що увійшов до ініціативи, — це унікальний млин в селі Пустовіти на Київщині. Вітряний млин голландського типу збудував у 1912 році заможний селянин Кузьма Дриго. Він бував закордоном, бачив тамтешні млини та їхню ефективність, і звів свій вітряк. Для роботи замовив жорна аж із Франції. Як розповіла краєзнавиця, пара французьких жорен, виготовлених фірмою La Société Générale Meulière у місті Ла-Ферте-су-Жуар, досі є у вітряку.
У 2017 році млин було відновлено до робочого стану, але зараз він потребує ремонту.
«Цей млин якраз одних один з тих, який відновлюють до діючого стану місцеві активісти, небайдужі люди, що шанують спадщину», — ділиться краєзнавиця.
Вітряк на Чигиринщині
У селі Івківці Черкаської області теж є вітряк, і навіть більше — цілий етнографічний комплекс «Зерноленд». Там можна інтерактивно ознайомитись з усім, що пов'язано з хлібом, переробкою зерна та ремеслами, відвідати вітряк всередині та побачити його механізми.
Сам вітряк, що називається «Одинів», відновили у 2008 році. Як розповіла краєзнавиця, млином займався активний молодий історик Назар Лавріненко. Він ріс поруч і все дитинство ходив повз мальовничий вітряк, збудований десь в 1906 році місцевим майстром.
«Коли Назар виріс, вивчився, став кандидатом історичних наук, то спостерігав, що цей млин руйнується і буквально провалюється до стану скелета. Досліднику стало прикро, він знайшов меценатів і організував толоку для ремонту. Хтось давав матеріали, хтось допомагав. Млин відновили до діючого стану», — розповідає Олена Крушинська.
Назар Лавріненко самостійно шукав і збирав деталі механізмів від інших, вже не існуючих вітряків. Одну деталь навіть витягли з паркану: у когось в огорожі була встромлена вісь від млина.
«Через рік, у 2009-у, Назар Лавріненко провів першу всеукраїнську конференцію з млинів і традиційного млинарства, на яку ще й запросив представників міжнародного товариства The International Millenological Society. Приїхав президент, ще двоє учасників. Ми їм показали млини також і в Пирогові, і на Черкащині. Вони були вражені, бо в кожній країні, навіть в кожному регіоні є свої особливості», — згадує краєзнавиця.
Пізніше Назар Лавріненко створив цілий етнографічний комплекс «Зерноленд», де можна побачити і торкнутися до історії переробки зерна та виготовлення хліба.
Відновлення старовинних млинів
Краєзнавиця каже, що відомо про 1154 історичних млини в Україні. Серед них є 717 водяних, 173 вітряки і 182 парових млини. Ще в список включають 82 старих електричних млини. На жаль, це лише дуже мала частка того, що мали українці до колективізації минулого століття.
«У нас були просто тисячі, тисячі, тисячі різних млинів. Потім почалася колективізація. Наприклад, відбирали вітряк у власника, який умів обслуговувати і працювати на ньому. Потім в кращому разі млин стояв і розвалювався, бо вже ніхто не вмів йому дати раду», — пояснює Олена Крушинська.
Багато дерев’яних млинів згоріли за час Другої світової війни. Частина просто занепадала й розвалювалася. Кам’яні водяні млини збереглися краще: як правило, вони працювали в колгоспі або просто стояли. В хаосі 90-х років їх роздавали з паями, різали на металолом і розносили на будматеріали.
Відбудовою і доглядом за старими млинами, що якось збереглися до нашого часу, займаються лише небайдужі люди.
«Немає алгоритму, як відновити старий млин, треба кожного разу винаходити цей спосіб. Але завжди має бути хоч одна людина-локомотив. Пасіонарії, які будуть всіх організовувати, залучати, шукати фінанси. Це все складно», — зазначає краєзнавиця.
На цьому контрасті Європа виглядає оазисом старовинних млинів. Там збереглося дуже багато діючих об’єктів, і, як розповідає Олена Крушинська, майже всі вони знаходяться в приватній власності або у власності асоціацій чи акціонерних товариств. Їх максимально використовують, як туристичні об’єкти.
Наприклад, на багатьох млинах все ще працюють робочі механізми. Для туристів спеціально виготовляють борошно чи щось інше, розкладають в брендовані мішечки. Люди приїхали, побачили цей процес на власні очі, захопилися і хочуть вдома з того борошна щось зробити. Є й інші варіанти збереження млинів.
«Навіть перероблюють під житло. Мені таке не дуже подобається, але це краще, ніж коли млин взагалі не збережений. Тобто, використовують в дуже різних напрямках», — розповідає Олена Крушинська.
В Україні, наприклад, з водяних млинів можна робити міні електростанції. Для цього ставлять турбіну, яка, звичайно, не буде давати багато електрики, але все ж даватиме. Це не псує ландшафт, не знищує природу. Краєзнавиця зазначає, що в нас є такі греблі і млини, які можна було б спрямувати в таку галузь.
У той час як багато європейських млинів стали музеями чи туристичними об’єктами, в Україні вони досі виборюють право на існування — завдяки зусиллям кількох ентузіастів. І все ж два українські вітряки вже на європейській мапі млинарської спадщини. Поки є ті, хто дбає, реставрує, водить екскурсії — млини живуть. І ми можемо допомогти їм жити, просто приїхавши на вихідних, дізнатись більше — і передати далі.
Олена Гайдук, Elevatorist.com
