АгроЕкспедиції 
Біржа елеваторів 
На межі виживання — великі труднощі маленьких елеваторів
Джерело фото: Elevatorist.com
Сьогодні 118 день війни. І кожний з цих днів українські елеватористи проживають по різному. Великі корпорації налагоджують залізничні поставки вантажів через суходільні переходи; крупні зернотрейдери опрацьовують автоперевезення зерна до ЄС; хтось, як Alebor Group, навіть розбудовують виробництво й планують розпочати власну переробку.
Невеличкі ж елеватори живуть своїм життям — кожний пристосовується до обставин як може. Які реалії цього життя сьогодні, які проблеми вважають першочерговими нам розповів співвласник одного з таких підприємств Віктор Старцев.
Елеваторні потужності
Віктор Старцев на пару з партнером два роки як володіють елеватором на 12 тис. тонн одночасного зберігання у Сумській області: 10 тис. тонн — основне зберігання, 1 тис. тонн — насіннєва лінія і десь 1200 — оперативні сушильні ємності. Елеватору близько 20 років. Він був побудований як виставкова модель тоді, коли в Україні тільки-но починали з'являтися металеві силоси.
Зерносховище нещодавно зробили більш автоматизованим, а ще запустили в роботу другу сушарку.
«Номенклатурно кожна з сушарок повинна тягнути до 720 тонн на добу. Фактично — 500 тонн при зниженні вологи на 10%. Друга сушарка почала працювати у сезоні-2021/22. До цього газ до неї підключений не був», — каже Віктор Старцев.
Обидві сушарки зерносховища працюють на газу. Одну з них можна досить швидко переобладнати на альтернативу. Послуга сушіння зерна цього року буде дорогою по всій країні, вважає бізнесмен.
«Якщо розвинути тему — 70% ринку в абсолютному тоннажі сушиться газом. Це означає, що зміни на цих 70% диктуватимуть умови цін. Буде дорогий газ — буде дорога послуга. Але ми вже через це проходили. В Україні газ у грудні був 73-77 грн за куб, тоді газ на нашому ринку сягав 2,5 — 3 тис. доларів. Зараз він різко подорожчав у Європі — 1300. Ну, буде вартувати 50 грн, 1,5 долара», — каже Віктор Старцев.
На зерносховищі дві лінії приймання, основна та додаткова, самоскидне вивантаження. Підприємство працює з пшеницею, соєю та кукурудзою. Роботу досить жорстко сезонували — намагалися закупити пшеницю, дочекатися природного зростання ціни, продати пшеницю та почати закуповувати кукурудзу. Невеликі кількості сої закладали на довготривале зберігання. Решту ємностей віддавали під кукурудзу, її на Сумщині прибирають запізно.
Зерно закуповують у виробників, також надають послуги зберігання та сушіння. Плече роботи — близько 40-50 км, окремі поклажодавці — агрохолдинг з землями у тому районі та старі знайомі — возили й за 60-150 км.
Елеватор не постраждав від воєнних дій, коли російські війська заходили до Сумщини. А ось одному з сусідніх зерносховищ дісталося — по складах стріляли.
«Свідомо завдали збитків, ось просто так, тому що могли. Знищили сушарку і склад, просто розстріляли заради втіхи. Це за кілометри 30 від нашого елеватора таке відбувалося», — говорить Віктор Старцев.
Він та його партнер вирішили продати свій елеватор. Причини виключно особисті, більшої уваги затребувала інша життєва галузь. Але те, що малим зерносховищам стало жити скрутніше, вочевидь зрозуміло.
Торгівля та повна невизначеність
Активної роботи на підприємстві зараз не ведеться: з зерносховища намагаються відвантажувати власні залишки, відвантажувати клієнтське зерно, коли ті подають машини.
«Наразі один клієнт взявся забирати зерно. Сказав, забиратиме по 300 тонн на день. Забрав 90 тонн і передумав — каже, напевно, забиратиму 90 тонн двічі на тиждень», — розповідає Віктор Старцев.
За словами елеваториста, на внутрішньому зерновому ринку торгівля досі простоює. Майже неможливо продати ані сою, ані пшеницю. На питання, що ж таки робити з тим зерном, Віктор відповідає коротко — продавати.
«Продавати, продавати дешевше. Спиртзаводи — це низ ціни. Але зрештою дійдемо і до спиртзаводів, і до комбікормів. Наразі нас зупиняє те, що це пшениця другого класу. Її термін зберігання досить великий, і ми розуміємо, що в крайньому випадку будемо її додавати в рамках зернової домішки до партій зерна нового врожаю», — пояснює він.
Бо продати її в якості продовольчої зараз неможливо — борошномели збираються затягти паски до нового урожаю, який вони хочуть закуповувати прямо з полів, а до цього мають намір працювати на вже існуючих запасах.
За словами Віктора Старцева, основна складність у роботі зараз — це повна невизначеність, відсутність прогнозованості. Якщо раніше можна було більш-менш розуміти хто з клієнтів скільки і чого посіяв, скільки планують зібрати зерна, чи будуть сушитися на елеваторі, то зараз замість чіткої картинки — суцільний хаос. Аграрії кажуть — так, ми посадили, добрива вносити не будемо, зберемо, що збереться, бо вже посіяли. Яка врожайність буде — ніхто не знає.
Саме цю ситуацію Віктор Старцев розцінює як найбільшу загрозу зерновому ринку країни. Бо вартість логістики, ціни на добрива, пальне, елеваторні послуги можуть просто таки задушити фермерів.
«Фермер подумає та скаже: а навіщо мені це потрібно? Ціна на кукурудзу в Європі складає умовні 340-360 євро, а у фермера тут купують за умовні 120 доларів в найкращому випадку. А якщо відкинути витрати на вирощування, то що ж залишається аграрію? За старих часів, якщо врожайність менше 50-60 ц/га, це була робота в нуль. Все, що вище, давало прибуток. А зараз ми приходимо до того, що навіть не і знаю — чи може йде якась грандіозна монополізація? Зараз м'яч не у нас, зараз м'яч у фермерів — чи будуть вони щось вирощувати з такою маржинальністю?», — розмірковує елеваторист.
Він додає, що з бізнесу ніхто з фермерів поки що виходити не поспішає, всі на щось сподіваються … але таки побоюється, щоб цей рік не став для них переломним.
Логістика лише для великих
З початком блокади портів зернова логістика в Україні — то окрема вже музика. Але й виконання тут камерне, і коло слухачів досить обмежене. Хоча бажаючих багато.
Раніше на своєму елеваторі Віктор Старцев з партнером робили ставку на автотранспорт — він був дешевшим за залізницю та більш керованим у процесі перевезень, на ньому є особиста відповідальність за вантаж. Але з початком війни все змінилося, перевернулося з ніг на голову.
Хоча на елеваторі немає залізничного відвантаження, та можливість відправляти зерно по коліях існує — є договір з компанією, яка за допомогою перевантажувача засипає зерно у вагони на найближчій станції. В довоєнні часи в разі потреби саме так і робили. Але з лютого отримати ті вагони під зерно ще жодного разу не вийшло: кожного разу експедитори після обговорення умов казали, що їм треба з'ясувати терміни… і розчинялися в ефірі. Така собі експедиторська магія навпаки.
«Ситуація така, що мультинаціональні та великі компанії забирають зараз усе. Дрібним не вижити. Тут йдеться навіть не про хабарі, не про корупцію. Просто коли приходить людина і каже, що викуповує 10 маршрутів, а ти потім хочеш купити собі пів маршруту, то з тобою навіть не говоритимуть. Кордони можливостей різні», — пояснює Віктор Старцев.
Щодо автотранспорту, то всі знають скільки зараз коштує солярка, яку ще й пошукати треба. І який квест пройти, аби оформити автівку та водія на перевезення країнами Європи. Самі ж європейські перевізники по наших шляхах майже не їздять. Тому і без того вигідна схема хабів у прикордонних регіонах зараз стала й зовсім золотою — тут вміло грають на струнах різниці внутрішньої та експортної ціни.
«Власники хабів викуповують зерно та забивають ним склади на кордонах. Ці хаби — коротке плече під дорогий європейський транспорт, завдяки нашому дешевому транспорту вони витягують вантаж до кордону. Європейські водії через кордони не поїдуть: це дорого та і вбивати машини не хочуть. Або вимагають подвійної ставки за кілометр. А на ці хаби вони заїздять, швиденько вантажаться та прямують зворотно», — розповідає Віктор Старцев.
Він каже, що елеватористи в умовах блокади портів дуже сподіваються на річковий транспорт, річкові перевезення — вони зараз активно розвиваються. Але все одно, вважає Віктор, без портів українському аграрному ринку не вижити, навіть з урахуванням розвитку власної переробки зерна.
«Те, що зараз називають диверсифікацією — залізничний транспорт, баржі, автотранспорт — це не диверсифікація, це просто виживання. Порти — єдиний вихід. Якщо ми замість зерна станемо виготовляти та експортувати біоетанол, то що ми отримаємо на кордоні — чергу з цистерн замість черги з вагонів?», — сумно іронізує він.
Отже, якщо підсумувати, то основні труднощі зараз для невеличких елеваторів звучать так — невизначеність, низька ціна для виробника, дорога та затягнута логістика. І новий сезон в таких умовах вже не в радість ані фермерам, ані самим елеватористам. Дійсно, за відсутність змін на краще, сезон може стати останнім для найслабкіших гравців. Тож думки про монополізацію — не така вже й фантазія, особливо з огляду не тільки на ситуацію в країні, але й на те, що відбувається взагалі у світі та світовій економіці.
Майя Муха, Elevetorist.com
