АгроЕкспедиції 
Біржа елеваторів 
Прифронтове зерно — як під обстрілами зароджується майбутній врожай
Джерело фото: Фото з архіву нашого співрозмовника
Первинна ланка зернотрейдінгу — виробники-аграрії, основа основ та джерело майбутніх зернових потоків. Їх, фермерів, десятки тисяч по всій Україні. Ці впертущі люди зараз сіють зерно не рахуючись з небезпекою, бо «хто на землі робив, той її вже не покине». Саме так пояснює власник одного з харківських аграрних підприємств пан Андрій, чому аграрне життя не припиняється навіть у прифронтових районах країни. Спілкуємося з аграрієм на умовах анонімності: ім'я співрозмовнику взяли рандомне — заради безпеки людини та його підприємства.
Обстріли та посівна на межі
До складу підприємства входять господарства, які розташовані у Лозівському та Ізюмському районах Харківської області. В Балакліївській ОТГ Ізюмського району знаходяться 2 ф/г, вони зараз під повною окупацією — доступу туди немає, роботи у господарствах не ведуться зі зрозумілих причин, і зв'язку з працівниками майже немає. Лише 3 тижні тому вдалося поговорити, коли людей вивезли рити окопи на прифронтовій ділянці, — там ще залишався мобільний зв'язок.
На територію господарств зайти зараз неможливо навіть тим працівникам, хто живе у самих селах.
«На території знаходиться склади, в них залишилися соняшник, пшениця, добрива, дизельне пальне. Я думаю, що всього цього вже не буде, тому що «хазяйнують» там на повну. Та й наші війська будуть ще витісняти звідти розміщенні бойові розрахунки росіян», — говорить пан Андрій.
Більш-менш безпечно можна ще працювати зараз на землях Лозівського району. Хоча в районі ракетна та повітряна небезпека стала вже звичним явищем, її оголошують кілька разів на день. А ось в склади ще одного підприємства, які розташовані в Барвінківській ОТГ Ізюмського району прилітало вже двічі. Так що в прислів'я про те, що снаряд двічі в одне місце не б'є, пан Андрій більш не вірить — з різницею в 3 дні вдарило як раз таки в одне й те саме місце.
«Били двічі по наших двох складах. В одному була пшениця, в другому горох. Склади зруйновані на 100%, все перемішано, все покручено. Збіжжя досі все там лежить, тому що вивезти його немає можливості — всі мости, які були по дорозі звідти, підірвані. Тільки польовими дорогами. Коли все це трапилося, було сиро, сніг розтавав. Сьогодні все трохи підсохло, але при сьогоднішній ціні палива в 65 грн логістика дорога. Та й машин вільних немає», — розповідає аграрій.
У підприємства є власний автопарк, але всі машини задіяні у посівній. Сівба прокладає зараз свій власний кордон, зерновий, — за землями підприємства у Барвінківській ОТГ вже ніхто не сіє. Тому що далі там вже ідуть Грушеваха та Комишеваха, а про те, що там коїться, знають усі.
«Посівна дуже тяжка. Тому що кожного дня знаходимо у полі то нерозірваний снаряд від «Смерча», то від «Града». І кожного дня наші працівники в полях чують вибухи, кожного дня щось горить-димить. Я їжджу туди, не так давно був. Доводиться навіть пробиратись через заміновані ділянки, обережненько, щоб не наїхати. Люди до всього з часом звикають. Отака ситуація», — коментує пан Андріій.
Ситуація «отака» ще й не тільки через снаряди. Не менш ускладнюють роботи такі «побутові дрібнички», як ціни на пальне та відсутність світла через знищення ліній електропостачання. Тому ранок на підприємстві починається не з кави, а з вправ з генератором.
«Підприємство, яке обробляє 3 тис. га землі, з технікою, з усім — ми там вже 2 місяці не маємо електроенергії. Тоді, коли нам попало в склади — тоді ж попало і у трансформатор, в лінію. І ось уже 2 місяці працюємо без електроенергії. Генератор носимо. Зранку віднесли до заправки, заправили трактори. В нас 2 трактори New Holland, в них в кожного по 700 літрів бак, каністрами не наносися. Потім той генератор забрали, віднесли в майстерню — комусь щось підточили-підварили. Потім віднесли до свердловини, накачали води — щоб вносити гербіциди потрібна вода. Ну, так живемо!» — посміхається пан Андрій.
Питання щодо реєстрації пошкодження майна та розмінування угідь
І так нелегке життя фермера ще більш ускладнює ситуація з державними інституціями. Ті з аграріїв, хто працює не в сірій зоні, а сумлінно платить податки, зараз переймаються через велику проблему — не працюють податкові реєстри, зареєструвати податкову накладну неможливо. І це дуже шкодить роботі — навіть якщо вдається продати партію зерна, покупець не може отримати відшкодування ПДВ, а значить й податкового кредиту. Більш за всіх від такої ситуації страждає саме виробник.
«Наприклад, я домовився й продаю горох — 10 тисяч грн. Але в ньому ж 2 тис. грн ПДВ. Покупець платить мені 8 тис., а не 10. Я не можу зареєструвати податкову, тому що база не працює. І не можу на покупця образитись, в нього моральне право мені цих грошей не платити. Бо він їх не отримає. Той фермер, хто весь час був у тіні, сьогодні продав цей горох за 8 тис. і все, нема ніяких обов'язків ані перед державою, ані перед ким. А в мене на оці 2 тисячі, які він мені не дав, обов'язок перед державою висить. Всі оці нульові кредити, всі оці пільги — лише на період військового стану. Завтра він скінчиться, і мені скажуть — ти там ПДВ винен державі 25 млн, плати. І буду змушений платити, а то, що покупець мені не заплатив в повному обсязі, то нікого не цікавить», — пояснює створену колізію пан Андрій.
Ще одне питання, відповідь на яке якомога швидше хотіли би отримати всі зернарі — як бути зі зруйнованими об'єктами? На відшкодування збитків особливо не розраховують, але вважають, що має бути чітка процедура реєстрації втрат від воєнних дій.
«Першочергово потребують на відшкодування люди, які втратили житло — важливіше людям дати дах над головою, аніж склади відбудувати. Але потрібно, щоб був якийсь відпрацьований механізм реєстрації втрат від воєнних дій також і для юридичних осіб, потрібний реєстр для даних про пошкоджене майно підприємств. Ми чуємо зараз багато розмов від всіх міністрів, урядовців щодо відбудови, але треба вже сьогодні починати все оформлювати», — вважає аграрій.
Зафіксувати втрати від обстрілів у прифронтових районах — справа зараз майже неможлива. Просто навіть нікому оформлювати документи. Та що там документи — снаряд з поля прибрати не можна.
«Наприклад, на території Барвінківської ОТГ у нас підприємство. Територіально ми підпорядковані Ізюмській адміністрації. Сьогодні в Ізюмській адміністрації немає відділку поліції, куди потрібно написати заяву, щоб зафіксували знищення майна від обстрілів. Зіткнулися ще й з такою проблемою — в полі лежить снаряд, нам потрібно звернутися до ДСНС. Господарство знаходиться в Ізюмському районі, ДСНС там зараз немає, — всім відомо про ситуацію в Ізюмі. Немає ніяких служб, голова Ізюмської адміністрації знаходиться в іншому місті. В Барвінківській ОТГ Ізюмського району сьогодні, на превеликий жаль, настільки складна ситуація, що практично нічого не працює», — розповідає пан Андрій.
Отже, зерносховища підприємства були зруйновані ще 2 місяці тому, але жодного акту про пошкодження ще не складено.
Треба зазначити, що своїх обов'язків у господарстві намагаються дотримуватись не тільки по відношенню до держави, але й до пайовиків. Орендну плату за цей рік готові виплатити хоч зараз, але за єдиною умовою — у пайовика має бути банківська картка.
Горизонт планування став ближчий
Посівна у підприємстві добігає кінця, посіяно ранні зернові, завершується сів соняшника.
«Але ж посіяне ще й прибрати треба буде. Іще й інша проблема є — в нас дуже великі минулорічні залишки. Що буде через 1,5-2 місяці, коли настане час збирати, — взагалі не розумію і навіть не бачу вирішення цієї проблеми», — ділиться думками власник.
Він каже, що зерновий ринок зараз стоїть. Продати зерно неймовірно важко, хіба машину-другу-третю соняшника на переробку.
«А крупні трейдери, якщо їм сьогодні заявити на продаж 3-5-7 тис. т збіжжя, то навіть й розмови не вестимуть. Відповідь у всіх одна — доки будуть заблоковані порти, ринку зерна не буде», — говорить фермер.
Тому, якщо раніше роботу підприємства розплановували заздалегідь, зараз все більше живуть одним днем. Поки буде змога працювати — будуть працювати.
«Зараз порушено все, навіть спорудити якийсь тимчасовий навіс — немає ж ані будівельних матеріалів, ані листового заліза, нема нічого. Я дуже добре пам'ятаю, що були важкі часи для сільського господарства, коли збіжжя приходилося прямо за поля відвантажувати, віддавати за безцінь. Проблеми будемо вирішувати по мірі їх надходження. Сподіваємося лише на одне — що війна закінчиться і все почне працювати. І ми будемо все відновлювати», — каже пан Андрій.
З усіх господарств підприємства жоден працівник не поїхав. Навіть ті, хто спочатку евакуювався, вже повернулися додому.
«Коли в Барвінківській ОТГ був пік обстрілів, в людей побило та повалило хати, ми змогли звідти забрати 14 сімей. Перевезли, поселили. Механізатор один 2 суток пожив і поїхав до корови, другий — троє суток, і так всі люди потяглися назад. Містянам якось легше змінити місце проживання, а в селі — ні», — говорить аграрій.
До розстріляних домівок повернулися не лише люди. Лелеки, що кожен рік прилітають до своїх гнізд, також вернулися. І кожний день люди бачать і розвалені хати, і красивого лелеку. Як би це дивно не звучало, але воєнні жахи чомусь пробуджують у людських душах потяг до прекрасного та доброго, багато хто відчув в собі такі зміни.
«Я дуже довго вчився не ображатися на людей і в мене не виходило. Зараз мені це легко вдається, аби не війна, мабуть, ніколи б так не навчився», — підмічає своє власне перетворення пан Андрій.
І додає, що навіть якщо не вдасться швидко розблокувати порти, і зерно не можна буде нормально експортувати, то працювати на землі люди не покинуть — «будемо переходити на щось інше — може, якісь нішеві культури, може на лікарські, може овочі будемо вирощувати». Життя покаже, говорить аграрій. Аби тільки воно тривало — життя.
Майя Муха, Elevatorist.com
