АгроЕкспедиції 
Кабінет 
Як змінилася географія українського агроекспорту за останні роки
До початку повномасштабної війни українська агропродукція мала чітко сформовану географію збуту, а ключовою ланкою цієї експортної системи були морські порти. Шокова терапія блокування портів у 2022 році викликала хвилю змін в логістичних маршрутах і ринках агропродукції. Коли ситуація стабілізувалася, частина традиційних покупців повернулася, а структура експорту стала більш диверсифікованою. Як за кілька років змінилася географія українського експорту пшениці, кукурудзи та соняшникової олії — показуємо на статистиці.
Пшениця
До великої війни Україна входила в п’ятірку світових експортерів пшениці після Росії, Австралії, США та Канади. До 2022 року (зокрема 2020/21–2021/22 МР) географія експорту української пшениці була орієнтована переважно на країни Північної Африки, Близького Сходу та Азії.
Основні поставки йшли морським транспортом через чорноморські порти. Стабільними лідерами в імпорті української пшениці були Єгипет та Індонезія. Значними покупцями були Туреччина, Пакистан, Марокко та інші ринки Африки й Азії. Країни Європи закупали невелику частку української пшениці. Іспанія, Італія, Нідерланди з’являлися, але не домінували.
У 2022-першій половині 2023 року відбулася блокада портів та формування коридорів солідарності. Традиційні ринки — Єгипет, Індонезія, Бангладеш, Пакистан, — сильно скоротили закупівлі через логістичні проблеми.
В експорті різно зросла частка ЄС: з ~2% довоєнного рівня до 40–50%+. Лідерами ставали Іспанія, Румунія, Польща, Італія, Нідерланди, часто з цих країн відбувався реекспорт.
У 2023 році поступово відновили роботу морських шляхів. Проте Іспанія ще два сезони залишалася лідером в обсягах імпорту української пшениці. У 2024/25 МР країна закупила 3,3 млн т культури. Але загалом частка закупівель ЄС знизилася, хоча і залишалася високою, — близько 30–48% залежно від сезону.
Паралельно відновилися поставки в Північну Африку та Південно-Східну Азію. Налагоджені поставки дозволили Єгипту стати другим за обсягами імпортером пшениці, Алжиру — третім.
Частка імпорту ЄС продовжувала зменшуватися. Минулого сезону 2025/26 ще більше зросла роль Північної Африки і Південно-Східної Азії. Іспанія різко втратила позиції через повернення квот і мит у ЄС.
Єгипет, Алжир і Індонезія разом забезпечили близько 62% усього експорту пшениці України. Інші важливі напрямки: Ємен, В’єтнам, Ліван, Туніс, Італія, Таїланд.
Тому під час кризи тимчасовим хабом для української пшениці став ЄС, а з відновленням глибоководної логістики культура знову повернулася до своїх природних ринків збуту — Північної Африки та Близького Сходу.
Кукурудза
До 2022 року, особливо у 2020–2021рр, географія експорту української кукурудзи була чітко орієнтована на Азію та ЄС.
Головним покупцем був Китай, який закупав найбільшу частку, — 30%+. В країни ЄС — близько 25–35%. Це Іспанія, Нідерланди, Італія, Португалія, Бельгія. Також значну частку експорту займала Північна Африка та Близький Схід, а саме Єгипет, Іран, Туреччина, Лівія, Ізраїль.
Після початку повномасштабної війни структура експорту кукурудзи спочатку сильно змістилася в бік ЄС.
У 2022-23 роках різко зросли поставки до Іспанії, Нідерландів, Італії, Румунії. В тому числі, з цих країн відбувався реекспорт. У сезонах 2023/24 – 2024/25 МР Іспанія була лідером або в топ-2 серед імпортерів української культури. Частка ЄС залишалася високою — 45–60%, залежно від сезону.
Зросла роль Туреччини, Єгипту, Італії, Нідерландів. Китай частково відновив закупівлі, але рівень не досягнув довоєнного.
Минулого сезону впродовж 2025/26 МР ЄС загалом зберіг значну частку за разунок закупівель з боку Італії, Іспанії та Нідерландів. Проте Іспанія втратила позиції порівняно з попередніми сезонами.
Абсолютним лідером серед імпортерів стала Туреччина з часткою закупівель понад 30% від українського експорту кукурудзи. Далі: Італія, Іспанія, Нідерланди, Єгипет. Китай майже зник з топу, оскільки поставки впали — до сотень тисяч тонн замість мільйонів.
Водночас український експорт кукурудзи став географічно більш розосередженим. Окрім традиційних великих покупців, помітну роль почали відігравати Південна Корея, Лівія, Ізраїль, Ліван, Туніс та інші країни.
Загалом на експортних ринках української кукурудзи за ці роки відбулася масштабна заміна: замість Китаю головним покупцем стала Туреччина. Китай у 2024–2025 роках суттєво скоротив загальний імпорт через нарощування внутрішніх державних резервів, імпорт дешевшої бразильської кукурудзи та посилення імпортних квот для захисту власних фермерів. ЄС залишається постійним споживачем української кукурудзи.
Олія
Україна була світовим лідером з експорту соняшникової олії. До 2022 року географія експорту української олії, переважно соняшникової, орієнтувалася на кілька великих ринків: Індія, Китай та країни ЄС. Ця «трійка» забезпечувала основну частку експорту.
Соєва, ріпакова олії займали значно менші обсяги і поставлялися здебільшого в ЄС.
Після початку великої війни географія експорту української олії змінилася не так радикально, ніж у зерна. Основні ринки залишилися тими самими (Індія, Китай, ЄС), перерозподілилися частки. Лідером закупівель стала Європа. Через сухопутні та дунайські шляхи олію більше олії поїхало в Іспанію, Нідерланди, Італію, Румунію. Загалом частка ЄС у деяких періодах зростала до 40% і більше. Китай і частково Індія втратили позиції через логістичні проблеми, вищі витрати на доставку та конкуренцію.
У 2025/26 МР (з липня по червень) Іспанія зайняла перше місце серед імпортерів з часткою 14,5% від загального українського експорту соняшникової олії. ЄС загалом забезпечив близько 51% експорту соняшникової олії.
На відміну від зернових, олія закріпилася в ЄС, і понад 51% олії йде до Євросоюзу. Хоча Індія залишається ключовим азійським покупцем, однак загальний вектор змістився на користь Європи. А от Китай майже зник з топу: його частка імпорту впала, оскількіи зросла конкуренція з російською та казахстанською олією.
Куди приведе нова логістична криза?
Сьогодні український агроекспорт знову проходить через серйозні проблеми з морськими експортними шляхами. Проте стартові умови нинішньої кризи суттєво відрізняються від перших місяців 2022 року.
Сухопутні кордони з ЄС, залізничні маршрути та дунайські порти вже є робочими шляхами, а не експериментами. За даними Spike Brokers, залізниця через західний кордон стабільно дає близько 1,2 млн т на місяць, автотранспорт — близько 0,6 млн т, Дунайський кластер — до 2–2,5 млн т. Сумарна потужність альтернатив оцінюється в 4–4,5 млн т на місяць проти 6–7 млн т, які раніше давали порти Великої Одеси.
Економічно ситуація складніша. За оцінками Міністра агрополітики Тараса Висоцького, стан у секторі економічно важчий, ніж у березні–квітні 2022 року. У 2025–2026 роках більшість виробників працювали з мінімальним прибутком або на межі виживання, а світові ціни на зерно не перекривають високі витрати на альтернативну логістику. Криза 2026 року припала на час збирання нового врожаю, тому існує ризик накопичення великих залишків, проблем зі зберіганням і нестачі фінансування для наступної посівної кампанії.
Олена Гайдук, Elevatorist.com
