Ринок зберігання зерна в Україні: що змінилося за три роки?
Через дії ворога за перші два роки війни втрати елеваторних потужностей в Україні оцінили майже у 20%, такі дані наводить «Українська зернова асоціація» з посиланням на дослідження Київської школи економіки. Брак елеваторів у поєднанні з різким скороченням обсягів експорту через заблоковані порти призвели до серйозної кризи на ринку зберігання зерна. Залежність зерносушарок від електрики та вимушений перехід на генератори після руйнування електропідстанцій суттєво підвищили вартість сушіння зерна. В сезоні 2023, який аграрії запам’ятають надовго через дощі та ранній мокрий сніг, сушіння в багатьох регіонах було або недоступним через черги або нерентабельним через низькі локальні ціни на сільгосппродукцію. Тоді проблема зачепила більшість виробників. Місця для зберігання бракувало навіть тим, в кого були власні склади.
Ринок відреагував — спершу, тимчасовими рішеннями. Популярності набули зернові рукави, які дали можливість швидко вирішити питання з децентралізованим зберіганням величезних обсягів зерна. Одночасно, експортери налагоджували альтернативні шляхи вивозу продукції через Дунай. Аграрії почали відновлювати та розширювати власні склади.
На наступному етапі почалися капітальні інвестиції в розбудову інфраструктури для сушіння, доробки та зберігання зерна на елеваторних потужностях, адже саме цей формат дозволяє довгостроково зберігати зерно за належних умов та доводити до базових показників перед продажем. Поступово почав відновлюватися експорт з глибоководних портів Одеси, знижуючи навантаження на всю систему зберігання зерна.
А вже цьогоріч, через сухі погодні умови, попит на послугу впав — зерно потребує мінімального сушіння для доведення до базових показників. Змінюється також і запит на послуги зі зберігання зерна. Збір врожаю-2024 в Україні завершується і, за оцінками, буде на 10-13% нижчий за валовий збір сільгосппродукції минулого року. Найбільше «просіла» кукурудза — через посуху фермери втратили майже 20% врожаю.
Чи означає це, що елеватори стоятимуть порожні? Ні, за оцінками експертів, в пікові періоди сезону 2024/2025 Україні все ще бракуватиме потужностей для зберігання близько 1,4 млн тонн зерна. Однак попит на зберігання нерівномірний — найбільше можливостей для зберігання бракує у прифронтових регіонах, а ось у відносно безпечніших областях потужності можуть бути недовантажені.
Підсумки поки робити рано. Адже інвестиції в розширення елеваторних потужностей довгострокові, тож приймати рішення щодо їхньої ефективності за підсумком 1-2 сезонів явно не варто. Експерти зараз утримуються від оцінок та прогнозів — під час повномасштабної війни надто багато факторів залишаються невизначеними. Що можна сказати напевне — як інфраструктура, так, відповідно, і ринок послуг з сушіння та зберігання зерна ще далекий від рівноваги. А тому для його учасників, агровиробників та елеваторів, актуальною залишатиметься стратегія регулярного моніторингу та оцінки ринкової ситуації, і адаптація власної стратегії відповідно до поточних умов.
Як адаптуються агровиробники
У розпал кризи зберігання зерна, великі господарства почали першими активно шукати рішення. За оцінкою Владислава Гуленка, менеджера проєктів розвитку ланцюгів доданої вартості Програми USAID АГРО, аграрії з земельним банком 1000 – 2000 га землі зберігають зерно на власних складах, або формують партії для зберігання на елеваторах, щоб дочекатися найвигіднішої ціни для реалізації. Дещо складніша ситуація в середніх підприємств, які обробляють до 1000 га. Фермерам складно забезпечити якісне зберігання виключно власними потужностями, бо обсяги вирощеного ними врожаю значні — зерна достатньо для формування товарних партій. Виробники бачать сенс у зберіганні для вигіднішого продажу, але не завжди мають можливість скористатися для цього послугами елеваторів.
Найбільше труднощів зі зберіганням зерна мають фермери, що обробляють 30-100 га землі. Причин для цього кілька. Перша — бізнес-модель мікрофермерів часто базується на принципі «виростив — продав», оскільки вони переважно є одноосібниками та не платять ПДВ. Такий підхід рідко передбачає тривале зберігання зерна для продажу за вищими цінами.
Друга причина — мікрофермери зазвичай мають менший запас міцності за дохідністю виробництва, тому є більш чутливими до додаткових витрат. Тож вони роблять вибір отримати гарантований дохід зараз, а не витрачати на зберігання, щоб отримати більше через кілька місяців.
Основне, що втрачають мікро фермери, відмовляючись від зберігання, — це фінансова вигода.
Елеваторна математика
Суть зберігання зернових після збору зводиться до використання сезонних коливань цін на зернові на користь аграрія. Взимку зерно коштує дорожче, ніж восени, навіть із врахуванням витрат на зберігання.
Спробуємо навести простий приклад математики зберігання зерна на основі цін на зернові культури — сою, соняшник та кукурудзу станом на осінь 2023 — початок 2024 року.
Середня вартість культур у жовтні 2023 року складала:
- соя — 13 000 грн/тонна,
- соняшник — 10 300 грн/тонна,
- кукурудза — 3 500 грн/тонна.
Вартість цих же культур через чотири місяці, у лютому 2024 року складала:
- соя — 16 350 грн/тонна (на 25,7% дорожче),
- соняшник — 13 300 грн/тонна (на 29% дорожче),
- кукурудза — 4 700 грн/тонна (на 34% дорожче).
Вартість зберігання на елеваторах в середньому була 5 гривень тонно-доба. Якщо фермер поклав на зберігання терміном на 4 місяці, йому за послуги зберігання потрібно заплатити 600 гривень за тонну. Таким чином, скориставшись послугами зберігання, фермер одержав додатковий заробіток, що приблизно складав: соя — 2 750 грн/тонна, соняшник — 2 700 грн/тонна, кукурудза — 600 грн/тонна.
У 2024 році початкові ціни в листопаді вже на порядок вищі: вартість тонни кукурудзи становить 8 200 грн, тонни соняшнику — 25 700 грн, а тонни сої — 17 000 грн. Однак нижча врожайність та зростаючі витрати на вирощування, на жаль, не дозволять фермерам отримати вищу дохідність та поновити запаси міцності господарств лише за рахунок поточної ціни. А отже, пошук можливостей для вигіднішого продажу зерна залишаються актуальними і цього сезону.
Закласти частину врожаю на довгострокове зберігання може бути одним з таких рішень. Тим паче, що підприємства-елеватори також адаптуються до поточних умов роботи і пропонують фермерам більш гнучкі умови зберігання та вигідні супутні послуги.
Адаптація елеваторів
Елеваторний бізнес передбачає максимальну завантаженість потужностей, зокрема з врахуванням оборотності. До повномасштабної війни ефективні елеватори робили 2-3 оберти зерна на рік. Переважно, клієнтами елеваторів були середні господарства, які обробляють від 1000 гектарів та здатні сформувати товарну партію для продажу трейдерам та на експорт.
Однак зі зниженням обсягів вирощеного зерна та попиту, елеватори також почали адаптуватися до нових умов. Наприклад, сьогодні елеватори надають не тільки послуги сушіння та/або зберігання, але й цінні супутні послуги, як-от збирання та перевезення врожаю, формування об’єднаних партій зерна, надання в оренду сільгосптехніки тощо.
Ігор Новицький, директор з економіки ТОВ «Урочище Журавське», розповідає про розбудову елеваторних потужностей у Черкаській області. Окрім власне зберігання зерна, «Урочище Журавське» надає мікро- та малим фермерам послуги з його очистки й сушіння.
«Ми також викуповуємо зерно своїх клієнтів для переробки у борошно, що і експортується, і продається на внутрішньому ринку. Широка лінійка послуг для мікро- та малих фермерів приваблює до нас клієнтів не лише з Черкащини, а вже й з інших областей»,— коментує Ігор Новицький.
Чимало елеваторних підприємств також стали більш відкритими до роботи з сегментом мікро- та малих- зерновиків, хоча цей сегмент і потребує більше інформаційного та операційного супроводу. Прикладом такої моделі є Агрофірма «Світанок» з Кіровоградщини розширила елеваторні потужності та почала надавати послуги місцевим мікро агровиробникам:
«Ми розширили роботу з мікрофермерами, яких у Кіровоградській області багато, адже стандартний пай на господарство після розпайовки — всього 4,5 га. Для таких господарств транспортувати врожай для зберігання до найближчого елеватора 60–75 км поганими дорогами економічно недоцільно,— розповідає Богдан Столяренко, директор Агрофірми «Світанок».— Можна справедливо сказати, що до реалізації проекту мікрофермери нашої громади не мали доступу ані до елеваторних потужностей, ані до супутніх послуг».
За перший сезон агрофірма «Світанок» вже надала послуги доробки, зберігання та реалізації зерна близько 100 мікрофермерам. Додатково «Світанок» встановив зерносушарку на альтернативному паливі, замінивши дороговартісний газ, який до негазифікованої громади мали привозити у балонах.
Про важливість потужностей для зберігання говорить і Олег Левінський, директор ТОВ «Полісся Гарант». Це агропідприємство в Рівненській області за останні 10 років збільшило свій земельний банк у 10 разів — з 600 гектарів землі у 2013 році до 6 тисяч гектарів сьогодні. «Полісся Гарант» вирощує кукурудзу, озиму пшеницю та ріпак.
Оскільки підприємство саме виросло з невеликого господарства, добре розуміє болі малих агровиробників. Тому з минулого року Полісся Гарант розширило потужності для зберігання та сушіння зерна, а також впроваджує цілий спектр супутніх послуг, орієнтованих на рішення потреб мікро та малих агровиробників.
«Цього року ми співпрацюємо вже з 50 агровиробниками. Маємо в штаті спеціального фахівця, який займається залученням невеликих агровиробників. Надаємо послуги зберігання зерна, доробки до базових показників, лабораторного аналізу. А також розвиваємо додаткові напрямки — від агрономічного консалтингу, допомоги у веденні обліку та юридичних консультацій до організації земельного обліку та сприяння в реалізації продукції. Ми також допомагаємо з доступом до фінансування через гранти, кредити чи дотації, пропонуємо аутсорсинг сучасної сільгосптехніки»,— розповідає Олег Левінський.
На переконання пана Олега, майбутнє українського агробізнесу — це впровадження повного циклу переробки. Він наголошує:
«Ми повинні не просто вирощувати зерно, а виробляти готову продукцію, наприклад, експортуючи олію з олійних культур або м'ясну продукцію з тваринництва. Це шлях до виживання як аграріїв, так і країни загалом».
Щоб допомогти агросектору адаптуватися до викликів повномасштабної війни, Програма USAID АГРО підтримала 22 підприємства у розширенні потужностей зі зберігання та доробки зерна. Серед них названі вище підприємства.
Разом вони подвоять потужності зі зберігання, та залучать понад 1000 нових мікро, малих та середніх агровиробників через доступ до зберігання та доробки зерна. Мікро та малі фермери, які працюють неподалік від елеваторів-партнерів АГРО, можуть скористатися їхніми послугами на сприятливих умовах. Більш детально можна дізнатися на сторінці Програми USAID АГРО за посиланням.
Пресслужба Програми USAID АГРО