АгроЕкспедиції 
Кабінет 
Рухомий корпус, гальма і клини, — інженерні тонкощі та побут столітнього вітряка
Гугл каже, що мельник і мірошник — це синоніми. Мельник утворився від слова «молоти», а мірошник, скоріше за все, від слова «мірка», — ємність, якою міряли пшеницю чи борошно на млинах. «Наприклад, чотири мірки віддавали замовнику, а п’яту мельник забирав собі як плату», — каже директор Музею хліба Сергій Рибачук.
Саме в цей музей ми давно хотіли потрапити. По-перше, там зберігся вітряк, побудований 1910 року, по-друге, регіонально недалеко — на межі Житомирщини і Вінничини. Це село Білопілля у Вінницькій області, де вже 40 років працює Музей хліба. Цікава історія і самого вітряка, з якого все почалося.
Будівництво вітряка
Вітряк у Білопіллі збудував місцевий житель Федір Білошкап. Після смерті батька він у 14 років залишився єдиним чоловіком у сім'ї та шукав спосіб виростити молодших сестер. Федір працював у місцевого ксьондза і за його протекцією зміг купити землю під млин у місцевого пана Тишкевича.
Гроші та матеріали на млин збирав близько 10 років. В околицях Білопілля потрібного лісу не було, тому тверді породи — дуб та ясен — замовляли й везли, ймовірно, із заходу України. Млинарське обладнання з цієї деревини досі збереглось. Як каже Сергій Рибачук, воно не попсувалося, не погнило і навіть шкідники не змогли його знищити.
Директор пояснює, що деревину, особливо для механізмів та шестерень, виварювали й вимочували у спеціальних відварах. Це був довгий процес, але саме він зробив матеріал стійким до гниття та шкідників. Основні конструкції й механізми залишилися у хорошому стані навіть після років, коли споруда стояла без даху під дощами та снігами.
Як вітряк повертали за вітром?
На відміну від «голландських» млинів, де повертається лише верхня частина, Білопільський вітряк обертався повністю — разом із усією будівлею. В Музеї пояснили, як саме це відбувається.
Споруда стоїть на двох величезних дерев'яних колесах діаметром 4 метри. При цьому вони відносно невеликі за товщиною, — сантиметрів 10. Верхнє колесо оберталося і дозволяло розвернути весь млин. Уявіть: лише дві деревини і дьоготь, яким їх обробляли. У Музеї навіть можна заглянути під підлогу і побачити ці колеса.
Щоб вітряк не з'їхав убік під час повороту, його утримує вертикальна вісь-колода, що проходить крізь центр і глибоко заходить у землю. Повертали споруду за допомогою дишля — довгого важеля, в який впрягали коней, волів або чіпляли дерев'яні лебідки, — так «ловили» вітер.
Про помел зерна та інші «секрети» мірошника
Як же відбувався сам помел? Мішки із зерном піднімали на верхній поверх мотузкою через вікно за допомогою блочної системи. Вітер обертав крила, ті запускали головну зовнішню вісь. Вона приєднана до великої дерев'яної шестерні, тому теж крутилася. У свою чергу, велика з’єднувалася з меншою шестернею, яка через металевий вал приводила в рух верхній камінь жорен. Жорна складаються з двох каменів: нижній нерухомий і верхній, що обертається. Готове борошно сипалося вниз через дерев’яну трубу, яка веде на нижній поверх.
Мельник міг регулювати тонкість помелу. Для цього поверхом нижче, поряд із трубою для змеленого, є механізм із клинами. Саме він регулював відстань між двома каменями жорен. Коли майстер забивав клин, верхній камінь жорен піднімався, змінюючи зазор. А камінь цей, між іншим, важить під 300 кілограмів!
Приблизно раз на рік млин зупиняли на ремонт — для наклепування жорен. Мельник спеціальними зубилами набивав на каменях нові канавки, бо з часом вони стиралися, і борошно мололося гірше.
Як всім селом рятували вітряк під час ураганів
Має вітряк і власну гальмівну систему. Зараз залишилася лише основна частина, бо після ремонту допоміжний отвір у стіні не зберегли. Але з розповіді Сергія Рибачука можна прекрасно зрозуміти, як це працювало.
Біля великої шестерні є спеціальне гальмо, що має вигляд вигнутої колодки. Під час роботи воно було від’єднане від шестерні, але під час великого вітру мельник мусив за допомогою важеля притискати гальмо до шестерні. Робив він це, скинувши назовні важку колоду, яка відтягувала важіль. Так зупиняли млин.
Також мельник міг керувати силою обертання за допомогою крил. Зараз вітряк має тільки «ілюстративні» крила, тому знову доводиться уявляти.
«Оригінальні крила були значно більшими і сягали землі. На них кріпилися спеціальні дощечки. Якщо вітер був слабким, дощечки додавали, щоб збільшити площу крила. Коли ж насувався шквал — планки виймали, аби пропустити повітря й скинути оберти. Це було питанням дуже серйозним: від надто швидкого обертання жорна могли перегрітися, а зерно чи борошно — спалахнути», — розповідає Сергій Рибачук.
Під час сильних бур один працівник не справлявся — тоді на допомогу кликали все село. На території був спеціальний сигнальний дзвін. Коли здіймався буревій і споруда починала сильно хитатися на дерев’яному підшипнику, мельник бив на сполох. Сусіди та жителі села одразу приходили допомагати. Разом допомагали задіяти важку колоду-гальмо, висмикували планки з крил і спільними зусиллями розвертали весь млин, щоб вивести крила з-під прямого удару стихії.
Як вітряк перетворився на родзинку Музею хліба
Після Другої світової війни власник передав його місцевому колгоспу. Тоді в Білопіллі працювало 7 або 8 млинів, серед яких уже були електрифіковані, тому цей поступово перестав використовуватися. Вітряк роками стояв занедбаний. Але від знесення його врятувало те, що він був позначений на військових картах як геодезична точка прив’язки.
Трохи більше сорока років тому місцева вчителька історії Анастасія Бойко запропонувала створити тут музей, а потім стала його першою директоркою. Вітряк відреставрували, поруч відтворили сільське обійстя — хату та клуню. Тут можна побачити традиційний сільський побут: піч, колиску, лави, хатнє начиння й унікальні зразки хліба, які ми не будемо спойлерити. Серед музейних експонатів є і фотографія самого Федора Білошкапа — засновника вітряка.
Зберігаються старі знаряддя праці хліборобів — плуги, борони, реманент, кінна техніка, інструменти для обмолоту зерна та старовинні віялки. На подвір’ї є борті та вулики, зразок жорен і «скульптури» із соломи.
Сюди приїжджають організовані екскурсії з усієї України, проводять майстер-класи, організовують фестивалі на кілька тисяч відвідувачів. Найбільший з них буде 7 серпня: майстрів традиційних ремесел та гостей чекають звідусіль, і нас теж запросили.
Олена Гайдук, Elevatorist.com
