АгроЕкспедиції 
Кабінет 
Щотижневі звіти, раптові інспекції та фінансові гарантії: як в США, Канаді та ЄС контролюють роботу елеваторів?
Зерно здали на елеватор — і воно зникло. Для України це вже не перший подібний випадок, але скандал із «Волиця-Агро» став найгучнішим: понад 100 тис. тонн зерна, збитки щонайменше $30 млн, серед постраждалих — найбільші світові трейдери. Чи можливі такі схеми в інших країнах, наприклад, в США чи Канаді? Як від таких ситуацій захищені фермери та трейдери? Elevatorist.com розібрався, як саме це працює у них, і що з цього може запозичити Україна.
США: жорсткий контроль і постійні інспекції
У США система регулювання елеваторів вважається однією з найжорсткіших у світі. Вона побудована на постійному аудиті, фінансових гарантіях та страхуванні.
Перший етап контролю — отримання ліцензії. Щоб приймати зерно, елеватор повинен мати або федеральну ліцензію від Міністерства сільського господарства USDA, або ліцензію штату. Федеральна ліцензія добровільна, але це знак якості, і великі трейдери та банки часто відмовляються працювати з елеваторами без неї. Для отримання ліцензії компанія повинна довести свою платоспроможність, надавши аудитовані фінансові звіти від незалежних бухгалтерів.
Другий етап контролю — перевірки USDA або департаментів штатів, які приїжджають без попередження, оскільки держава має право проводити перевірки елеваторів у будь-який момент.
Планові інспекції USDA базово проходять раз на рік, коли відбувається повна перевірка: звірка фізичних залишків із книгами обліку, перевірка виданих складських документів, контроль процедур зберігання/відвантаження. Якщо виявляють розбіжності, то об’єкт переводять у «підвищений ризик».
Позапланові раптові перевірки запускаються, коли є скарги від клієнта чи банку, затримки з відвантаженням, підозрілі рухи в документах. Тоді інспекції можуть відбуватися кілька разів на рік або навіть кожні 2–3 місяці. Окремі інспекції проводять банки, гарантійні компанії, сюрвеєри. Інспектори можуть заходити на склади без попередження, перевіряти фізичні залишки зерна. Для цього вони використовують лазерні далекоміри для вимірювання вільного простору в силосах, щоб обчислити реальні об'єми зерна. Отримані дані миттєво порівнюються з щоденним звітом про рух зерна — Daily Position Record. Будь-яка суттєва розбіжність — це негайна зупинка ліцензії та розслідування.
У підсумку різні сторони контролюють елеватор і перестраховують одне одного. Дані держави, банків, страхових компаній звіряються, і саме це унеможливлює довге накручування паперів без фізичного зерна.
Третій етап контролю — складські квитанції. Сьогодні більшість складських квитанцій електронні, які ведуться в централізованих системах, схвалених USDA, через провайдерів типу eGrain, Global eTrade Services тощо.
Систему квитанцій підкріплює фізичний аудит. У США власник елеватора несе федеральну кримінальну відповідальність за невідповідність паперів реальності.
Читайте також: Кадровий голод на елеваторах: як бізнес шукає і вирощує спеціалістів? Приклади Нібулона і МХП
Фінансові подушки безпеки
На відміну від України, де зникнення зерна — це проблема лише власника зерна, у США працює кілька систем відшкодування від федеральних до окремих програм штатів. Одна з них — гарантійні зобов’язання елеватора (Surety Bonds). Кожен ліцензований елеватор зобов’язаний внести заставу або оформити страховий бонд, який залежить від потужності зберігання. Якщо елеватор не виконує зобов’язання, страхова компанія досить швидко виплачує компенсацію фермерам/власникам зерна.
Крім того, у штатах на кшталт Айови чи Іллінойсу діють спеціальні фонди відшкодування — Indemnity Funds. Тут механізм трохи інший: фермери платять невеликий збір з кожного проданого бушеля. У разі банкрутства елеватора або шахрайства фонд покриває більшу частину збитків. У багатьох штатах фонди покривають вартість в діапазоні $300–$450 тис. в рік на одного фермера.
Шахрайство з зерном у США
Махінації із зерном у США трапляються регулярно, але вони не носять масового характеру, бо система швидше виявляє проблеми і обмежує їхній масштаб.
Серед найтиповіших схем — розтрата всередині елеватора, коли менеджер або керівник списує кошти під виглядом операційних витрат, виписує фіктивні платежі, використовує гроші компанії для особистих потреб. У 2019 році менеджера елеватора Ashby Farmers Cooperative, що викрав близько $5 млн, засудили до 8 років ув’язнення.
Ще одна схема — приховування фінансових проблем і боргів. Це сценарій, коли компанія продовжує працювати, маючи великі фінансові труднощі. Наприклад, протягом 2018-2022 років керівництво компанії Express Grain Terminals вводило в оману контрагентів і банки щодо фінансового стану: у них накопичилися великі борги, не вистачало ліквідних коштів. Компанія була на межі банкрутства, але брала нове зерно, отримувала кредити, при цьому показувала неправдиві фінансові звіти. Після краху фермери зазнали значних втрат, а CEO отримав 10 років ув’язнення за шахрайство.
В топ сценаріїв також входять маніпуляції з контрактами, коли фермерів залучають до складних маркетингових угод із високим ризиком. При цьому умови складні і неочевидні, а ризики перекладаються на фермера. Це більш тонкий тип шахрайства — не про фізичний товар, а про фінансову логіку, закладену в документ.
Фальсифікація обсягів зерна теж трапляється. Це менш масштабна, але регулярна схема. За змовою між фермером і працівником елеватора завищують вагу зерна або його обсяги в системі. Наприклад, у Міннесоті фермер Браян Крендалл разом із працівниками елеватора CHS завищував поставки зерна протягом 2013-2017 років. Іноді записи в систему робили навіть без реального приїзду вантажівки. Фермер отримував гроші за не існуюче зерно і ділився з двома працівниками елеватора. У 2021 році Крендалла зобов’язали виплатити $400 тис. компенсації та засудили до умовного терміну.
Читайте також: Геополітика і агротрейд: як війна навколо Ірану впливає на ринки зерна та олій
Канада: щотижневі звіти
У Канаді система регулювання елеваторів більш централізована, ніж у США. Головним контролером є Канадська зернова комісія (Canadian Grain Commission — CGC), що має майже необмежені повноваження щодо контролю якості, кількості зерна на елеваторах та фінансової безпеки.
Усі елеватори повинні мати ліцензію CGC для офіційної роботи. Також CGC виступає гарантом справедливості для фермера: якщо аграрій не згоден з вагою чи якістю, яку визначив елеватор, він має законне право вимагати відправити зразок у CGC. Рішення Комісії є остаточним і обов’язковим для елеватора.
Крім того, Канада має програму захисту платежів, яка базується на обов’язковій заставі. Кожна ліцензована елеваторна компанія зобов'язана надати CGC фінансове забезпечення (гроші, банківські гарантії або облігації), яке щомісяця переглядається.
Це працює так: коли фермер здає зерно, елеватор видає документ — Primary Elevator Receipt — це, фактично, обіцянка або повернути зерно, або заплатити за цього. Якщо зерно фізично лежить на елеваторі, воно покриває зобов’язання. Якщо ж зерна недостатньо, різницю треба перекрити фінансовою гарантією. Раптом елеватор виявиться порожнім або не зможе заплатити, тоді CGC використовує цю заставу для виплати компенсацій фермерам.
Регулятор постійно звіряє дані на елеваторах. Якщо цифри не сходяться — наприклад, елеватор видав квитанцій на більшу кількість зерна, ніж у нього є фізично, то керівництву зерносховища можуть наказати збільшити грошову гарантію, обмежити операції або взагалі зупинити роботу. У крайніх випадках проводять повний фізичний перерахунок зерна — буквально перевіряють, що є в силосах.
На відміну від багатьох інших країн, канадські елеватори зобов'язані подавати щотижневі звіти про запаси. Щосереди до 16:30 підприємства звітують через загальну онлайн-систему MyCGC. Щотижневий моніторинг дозволяє регулятору швидко виявляти невідповідності між виданими документами на зерно та фізичними запасами. Якщо запаси не покривають зобов’язання, у компанії проводять аудит або призупиняють ліцензію.
Крім того, всі подані елеваторами дані вносяться у загальний публічний звіт про запаси зерна в сховищах Канади включно з експортом, відправками, переробкою тощо. Ці звіти доступні сайті grainscanada.gc.ca.
Аудити. Колись у Канаді існувала практика обов’язкового повного переважування всього зерна на елеваторі, але її скасували у 2013 році як надто затратну і повільну для сучасного ринку. Водночас CGC перейшов до більш гнучкої системи перевірок, коли контролюють звітність, а реальні перевірки відбуваються вибірково.
Під час таких перевірок аудитори дивляться, чи не завищені запаси відносно реальної кількості зерна, чи не передане це зерно в заставу банку з ризиком для фермера, чи є нормальний внутрішній контроль тощо. Якщо виявляється, що елеватор завищив свої запаси, компанію можуть перевести на посилений контроль: починають перевіряти її значно частіше, іноді щотижня.
Якщо ж є серйозні підозри, наприклад, скарги фермерів, або є розбіжності в даних, то регулятор може діяти жорсткіше: зупинити будь-який рух зерна через елеватор, провести повне переважування запасів, призупинити або відкликати ліцензію. У крайніх випадках регулятор контролює розподіл зерна між власниками, щоб все було справедливо і прозоро.
Махінації із зерном у Канаді
Канадська система контролю виявляє проблеми на ранньому етапі і не дає їм перерости в масштабні історії. У Канаді махінації з зерном трапляються рідше, ніж у США, і вони майже ніколи не досягають масштабів американських скандалів на десятки-сотні мільйонів.
Найпоширеніші типи проблем останніх років — неплатежі або банкрутства ліцензованих компаній. Один із найсвіжіших і найбільших скандалів відбувся у 2024-25 роках. Компанія Purely Canada Foods не змогла вчасно розрахуватися з фермерами за поставлене зерно. Збитки склали понад $17 млн для 78 фермерів. CGC негайно відкликала ліцензії компанії та її елеваторів у Саскачевані. Комісія використала кошти застави, щоб виплатити фермерам 100% компенсації. Це яскравий приклад того, як канадська система рятує аграріїв.
Ще одна найпоширеніша «сіра» схема на канадських елеваторах — це заниження показників зерна при прийманні. Елеватор може занизити клас пшениці, заплатить фермеру менше, а потім змішує це зерно і продає як вищий сорт. Ці моменти регулюються правом на «Остаточне визначення якості»: якщо фермер не згоден з оцінкою якості, то може вимагати відправлення зразка в лабораторію CGC. Рішення держави є фінальним, і елеватор зобов'язаний заплатити згідно з ним.
Читайте також: Мережа українських АЗС зайшла в агро та збудувала елеватор. Для чого він їм потрібен, та що в компанії кажуть про конкуренцію на ринку
Як контролюють обіг зерна на елеваторах в ЄС?
У ЄС система контролю обігу зерна та роботи елеваторів кардинально відрізняється від США і Канади. В Єропейському союзі немає єдиного органу на кшталт USDA, немає обов’язкових грошових гарантій чи щотижневих звітів про запаси. Все регулюється на рівні кожної країни-члена + загальні рамкові правила ЄС. Кожна країна має свої традиції: у Німеччині — це суворий бухгалтерський аудит, у Франції — контроль через систему кооперативів.
Загалом згідно із харчовим і кормовим законодавством ЄС, елеватор зобов’язаний мати систему простежуваності. Кожна партія повинна бути ідентифікована: звідки прийшла, куди пішла, які показники якості мала.
Державний контроль ЄС жорсткий там, де на елеваторах зберігається зерно, куплене за кошти державної підтримки (інтервенційні закупівлі для підтримки ціни), але для суто комерційного зберігання між приватними операторами немає єдиних обов'язкових стандартів безпеки на рівні ЄС. Захист залежить від того, в якій саме країні розташований елеватор і яке національне законодавство там діє.
Ліцензування. Для приватної комерційної торгівлі зерном немає обов'язкового ліцензування на рівні ЄС, проте є добровільна сертифікація (GTP, EFISC, CSA-GTP). Компанія не зможе продати зерно великому переробнику, якщо її елеватор не має сертифіката безпеки. Аудит для такої сертифікації проводять незалежні компанії.
А от якщо на елеваторі хочуть зберігати зерно, куплене за кошти ЄС, то підприємство повинне отримати офіційне схвалення від національного платіжного агентства. Документ надається після перевірки технічного стану, фінансових можливостей та систем обліку оператора. Для елеваторів, які беруть участь у системі державних закупівель, обов'язкові щорічні переважування залишків зерна.
Фінансовий і комерційний контроль за діяльністю елеваторів здійснюють банки, з якими працюють зерносховища. У великих угодах практично завжди залучають сторонніх — сюрвеєрів та незалежних інспекторів, — які перевіряють якість зерна, підтверджують обсяг, фіксують стан вантажу.
Загалом можна сказати, що система роботи елеваторів в ЄС тримається на приватному контролі зацікавлених сторін (банків, страховиків, покупців), а держава втручається лише тоді, коли витрачаються бюджетні субсидії.
Окремо працює договірна дисципліна і суди: якщо компанія не виконує зобов’язання, це швидко переходить у судову площину, і наслідки для бізнесу можуть бути критичними.
В ЄС діє офіційна мережа Європейської Комісії для боротьби з харчовим шахрайством — EU Agri-Food Fraud Network (FFN). Її запустили у 2013 році. Мережа об’єднує компетентні органи всіх країн ЄС, а також Швейцарію, Норвегію та Ісландію, Єврокомісію, OLAF (Європейське антишахрайське відомство) та Europol.
Основна задача FFN — швидкий обмін інформацією про підозри в шахрайстві, які мають транскордонний характер. Вона працює в рамках ширшої системи Alert and Cooperation Network разом з двома іншими важливими інструментами: RASFF (швидке оповіщення про небезпечні продукти та корми) та AAC (адміністративна допомога між країнами).
Щомісяця Єврокомісія публікує публічні звіти про підозри в шахрайстві, наприклад, фальсифікацію меду, м’яса, олії чи неправильне маркування. Саме через FFN виявляють схеми, коли зерно або інша продукція підробляється, перемарковується чи зникає в ланцюгу поставок.
У березні цього року Європейська Комісія офіційно запустила AI-платформу TraceMap (повна назва — TraceMap traceability tool). Це штучний інтелект, який автоматично аналізує величезні обсяги даних з уже існуючих європейських систем.
За кілька хвилин TraceMap будує інтерактивні карти всього ланцюга поставок, виявляє аномалії та підозрілі схеми. Наприклад, система одразу помічає, коли обсяги зерна на папері не збігаються з реальністю, коли один оператор з’являється в багатьох підозрілих поставках або коли маршрути виглядають нелогічно. Вона швидко знаходить зв’язки між операторами, вантажами та країнами. Завдяки цьому платформа допомагає виявляти шахрайство з харчовими продуктами, у тому числі з зерном, а також забруднення та спалахи хвороб.
Основні джерела інформації для TraceMap стала база TRACES (система контролю торгівлі тваринами, кормами, харчовими продуктами та рослинами), RASFF, ACN/FFN та інші бази даних ЄС.
Що Україна може взяти корисного з цих практик?
На елеваторному ринку Україна традиційно покладалася більше на довіру і постфактум перевірки. Головний інструмент — Реєстр складських документів на зерно. З листопада 2024 року він працює в електронному вигляді ДП «Держреєстри України». Елеватори зобов’язані вносити туди всі видані складські квитанції, подвійні/прості складські свідоцтва тощо. Теоретично це дозволяє бачити, скільки зерна лежить на елеваторі, але фізична наявність зерна майже не перевіряється, — фактично держава контролює лише документообіг. Якщо елеватор видає квитанції на зерно, якого немає або яке вже продане іншим, це виявляється лише тоді, коли власник не може отримати свої обсяги.
Такий стан речей відкриває можливості для різних схем шахрайства. Серед найпоширеніших:
- використання пустих накладних, коли персонал елеватора оформлює документи на зерно, яке фактично не заїжджало на підприємство,
- завищення смітної домішки або вологості та накопичення необлікованого зерна таким шляхом,
- приховування обсягу залишків зерна,
- підміна документів всередині компанії, коли внутрішній менеджент переписує частину врожаю з материнської компанії на власні фіктивні фірми-поклажодавці.
Великі трейдери розуміють ці ризики, тому проводять власні інспекції, виставляють охорону, використовують багатошарові процедури комплаєнсу або працюють за умовами «Франко-вагон», коли за товар сплачують лише після його фактичного завантаження у вагони. Проте певні системи для уникнення шахрайських схем можна зробити загальнодержавними, при цьому не портібна якась радикальна перебудова зернового ринку.
Що можна запозичити зі США, Канади чи ЄС?
- Щотижневі або хоча б щомісячні звіти про запаси. За канадським прикладом, елеватори могли б подавати дані в єдину онлайн-систему. Це дозволить швидко виявляти розбіжності між виданими квитанціями та реальними обсягами.
- Обов’язкові електронні складські квитанції з централізованим реєстром. Паперові документи легко фальсифікувати, тому перехід на повноцінні електронні квитанції значно підвищить прозорість і довіру банків. Українська зернова асоціація вже пропонувала подібну систему.
- Незалежні фінансові гарантії. Кожен ліцензований елеватор повинен мати банківську гарантію або страховий бонд, розмір якого залежить від потужності. У разі проблем кошти швидко виплачуються фермерам.
- Раптові інспекції замість формальних планових перевірок. Для елеваторів з високим ризиком — скарги, розбіжності в звітності, проблеми з відвантаженням — варто зппровадити раптові перевірки. Це зробить контроль ефективнішим.
- AI-моніторинг аномального руху зерна. Європейська TraceMap — чудовий приклад. Україна також може інтегрувати штучний інтелект у свої реєстри (в Держреєстр, Митницю, Реєстр зернових складів), щоб автоматично знаходити нелогічні обсяги, маршрути чи повторювані схеми.
Запровадження навіть кількох з цих елементів підвищить довіру до української системи зберігання зерна.
Підготувала Олена Гайдук, Elevatorist.com
