Світовий ринок може втратити головного покупця агропродукції — наслідки відчують країни-експортери

Епоха, коли Китай був головним покупцем агропродукції у світі, може завершитися. Те, що прийде їй на зміну, здатне змінити глобальні ринки та змусити країни-виробники переглянути свої моделі зростання. Про це заявив ексгендиректор Світової організації торгівлі (СОТ) Паскаль Ламі, пише Reuters.

Читайте всі новини елеваторного ринку в нашому Телеграм-каналі

Протягом останніх двох десятиліть Китай був рушієм зростання світового агросектору, маючи дефіцит імпорту агропродукції на рівні $124,5 млрд у 2024 році. При цьому поставки були висококонцентрованими: понад 60% імпорту сої до Китаю забезпечує Бразилія, ще близько 30% — США.

За словами Ламі, глобальне сільське господарство тривалий час розвивалося завдяки постійному зростанню попиту з боку одного домінуючого покупця. Однак ця епоха може добігти кінця.

Кліматичні потрясіння, геополітична напруженість і перебої в торгівлі показали вразливість зосереджених ланцюгів постачання продовольства до Китаю. У відповідь китайська влада зробила продовольчу самозабезпеченість одним із ключових пріоритетів економічної та національної безпеки. У новому п’ятирічному плані Китаю продовольчу безпеку поставили вище за енергетичні питання, проблеми нерухомості, борги місцевої влади та кібербезпеку.

Перші сигнали свідчать, що Китай починає застосовувати до продовольчого сектору підхід, який уже забезпечив країні глобальне лідерство в «зелених» технологіях: поєднання державної політики, інвестицій та інновацій для підвищення внутрішньої продуктивності, скорочення залежності від кормів і збільшення виробництва білка.

У найближчій перспективі попит на імпорт може почати знижуватися. За оцінками Systemiq, лише підвищення ефективності може скоротити попит Китаю на сою майже на чверть уже в цьому десятилітті. Це майже відповідає всьому експорту американської сої до КНР у 2024 році — приблизно на $12 млрд. До 2030 року прогнозується суттєве скорочення імпорту продукції тваринництва.

У довгостроковій перспективі зміни можуть стати структурними. До 2040 року Китай потенційно може перетворитися на нетто-експортера окремих продуктів тваринництва, посиливши конкуренцію на світових ринках. До 2050 року нова хвиля інновацій може зробити альтернативні джерела білка комерційно вигідними, а Китай — важливим постачальником біотехнологічних рішень та інфраструктури для цього сектору.

«Такий поворот означає зміну балансу на світових аграрних ринках. Якщо ринки звикли до тимчасових змін у пропозиції, то нинішня ситуація інша — йдеться про зміну попиту з боку найбільшого покупця, що може вплинути на ринки на десятиліття вперед», — підкреслює Паскаль Ламі.

Першими наслідки можуть відчути країни-виробники. Для багатьох із них альтернативних ринків недостатньо, щоб компенсувати можливе скорочення попиту з боку Китаю. Ризики включають не лише зниження експорту, а й тиск на ціни, доходи агровиробників, вартість земель та експортні надходження.

Екологічні наслідки також неоднозначні. Менший попит на імпортовану продукцію може знизити тиск на розширення сільгоспугідь у країнах-виробниках. Водночас збільшення внутрішнього виробництва в Китаї може посилити навантаження на природні ресурси країни, де вже існують проблеми з дефіцитом води та якістю ґрунтів. Розширення аквакультури та виробництва кормів також може посилити вплив на морські екосистеми.

Для ключових країн-виробників головним викликом стане адаптація. Модель зростання, побудована на постійному збільшенні китайського попиту, більше не є гарантованою. Надмірна залежність від одного домінуючого покупця, яка колись була перевагою, дедалі більше стає ризиком.

Однак можливість підготуватися ще залишається. Країни можуть зміцнювати стійкість, підвищуючи продуктивність на вже наявних землях, зокрема через відновлення деградованих земель, і уникаючи інвестицій у потужності, які можуть не окупитися.

Скорочення попиту може підштовхнути Китай до посилення вимог до якості імпорту та простежуваності продукції. Виробники, які розвиватимуть прозорі ланцюги постачання та впроваджуватимуть стандарти сталого виробництва, матимуть кращі позиції на ринках із жорсткішими вимогами.

«Ключове питання тепер — чи перейде Китай від статусу найбільшого імпортера до більш самодостатньої моделі або навіть експортера, і наскільки швидко нинішні країни-постачальники зможуть адаптуватися до цих змін», — підсумував Ламі.

Читайте також: Бразилія може переорієнтувати експорт сої через нову угоду між США та Китаєм

• Китай погодився щороку закуповувати американську агропродукцію щонайменше на $17 млрд до 2028 року.

Ірина Шевчук, Elevatorist.com, 2026 р.